Читаем Українські жінки у горнилі модернізації полностью

Перше, що відчували й усвідомлювали арештантки вже на етапі слідства — що їх більше не трактують ані як звичайних людей, ані як жінок. Традиційні уявлення та соціальні норми ставлення до людини/жінки не поширювалися на ув’язнених: під час допитів їх постійно принижували, залякували, шантажували, кривдили фізично і сексуально тощо. У спогадах жінки не лише описують тортури, а й вказують імена та описують катів-слідчих. Жінки усвідомлювали, що система прагне їх зламати — спочатку тілесно, а тоді й морально: катування не лише калічили жінок фізично, а й завдавали глибокої психологічної травми.


Слідчі мають за мету знищити людину, скалічити її душу і тіло (…) вони вважають себе володарями людського життя (…) Зламати тіло, знищити здоров’я — це їм вдається. Іноді їм вдається зламати і душу — людина гине, хоча зостається живою, але гине для людства. Однак більшість з нас, хоч і знищені фізично, та сильні духом…

Анна Гошіко-Кіт, 1926 р. н.


Пережите переслідує мене ціле життя. Я не можу сміятися від душі. Травма не загоїться ніколи (…) Знову і знову на думку приходить той страшний час і все пережите нами; ці спогади не дають заснути.

Ганна Позняк, 1925 р. н.


Дієвим інструментом руйнування особистості в’язня було знеособлення: у таборах невільниць фактично позбавляли імен та прізвищ, наділяючи натомість номерами (їх примусово нашивали чи надписували на одязі).


До нас ставилися не як до людей. Ніхто не звертався до нас по імені чи прізвищу, а тільки називали номер.

Текля Довгошия, 1925 р. н.


Людини не існувало, був номер, випалений вапном номер на одязі: на спині, на грудях, внизу на спідниці та на шапці.

Марія Тесля-Павлик, 1927 р. н.


Будь-які вияви співчуття і турботи про своїх посестер по нещастю в умовах, коли життя кожної з невільниць фактично було під загрозою, слід розглядати як найвищі акти гуманності. У в’язницях і таборах жінки підтримували одна одну, ділилися скупою їжею, одягом, гоїли рани, втішали і розраджували, використовуючи будь-яку нагоду полегшити страждання подруг.


Попри отупіння ми таки були людьми, хоч і зацькованими, в ярмі, та людяності не згубили. Як могли допомагали одна одній в біді, розважали в горю, підтримували морально. Ділитись чимсь ми не дуже могли, бо майже всі були однаково бідні, але, як треба було, останнім кусочком пайкового хліба ділились. Якщо котрась лишалась в бараці по хворобі, то майже все, що мала з теплих речей (хустку, шапку, рукавиці, валянки), — все віддавала дівчатам, бо вони йшли на цілу зміну (14 годин) на лютий мороз.

Ганна Заячківська-Михальчук, 1919 р. н.


Відчай, зневіра, депресивний стан у певні моменти опановували чи не кожну невільницю. У багатьох з’являлися думки про самогубство. Мемуаристки підкреслюють, що пережити найскладніші моменти, зібратися на дусі і вистояти психологічно їм допомагали подруги, які повсякчас підтримували тих, хто занепадав духом.


Кожна розказувала, що перенесла, що пережила під час слідства, і ми разом ділимо і своє, і чуже горе.

Анастасія Закидальська, 1923 р. н.


Хоч як було тяжко, але ми не впадали в розпач, підтримували одна одну на дусі.

Ганна Кислиця-Скавінська, 1927 р. н.


Перейти на страницу:

Похожие книги

Мсье Гурджиев
Мсье Гурджиев

Настоящее иссследование посвящено загадочной личности Г.И.Гурджиева, признанного «учителем жизни» XX века. Его мощную фигуру трудно не заметить на фоне европейской и американской духовной жизни. Влияние его поистине парадоксальных и неожиданных идей сохраняется до наших дней, а споры о том, к какому духовному направлению он принадлежал, не только теоретические: многие духовные школы хотели бы причислить его к своим учителям.Луи Повель, посещавший занятия в одной из «групп» Гурджиева, в своем увлекательном, богато документированном разнообразными источниками исследовании делает попытку раскрыть тайну нашего знаменитого соотечественника, его влияния на духовную жизнь, политику и идеологию.

Луи Повель

Биографии и Мемуары / Документальная литература / Самосовершенствование / Эзотерика / Документальное
Освобождение животных
Освобождение животных

Освобождение животных – это освобождение людей.Питер Сингер – один из самых авторитетных философов современности и человек, который первым в мире заговорил об этичном отношении к животным. Его книга «Освобождение животных» вышла в 1975 году, совершив переворот в умах миллионов людей по всему миру. Спустя 45 лет она не утратила актуальности. Журнал Time включил ее в список ста важнейших научно-популярных книг последнего столетия.Отношения человека с животными строятся на предрассудках. Те же самые предрассудки заставляют людей смотреть свысока на представителей другого пола или расы. Беда в том, что животные не могут протестовать против жестокого обращения. Рассказывая об ужасах промышленного животноводства и эксплуатации лабораторных животных в коммерческих и научных целях, Питер Сингер разоблачает этическую слепоту общества и предлагает разумные и гуманные решения этой моральной, социальной и экологической проблемы.«Книга «Освобождение животных» поднимает этические вопросы, над которыми должен задуматься каждый. Возможно, не все примут идеи Сингера. Но, учитывая ту огромную власть, которой человечество обладает над всеми другими животными, наша этическая обязанность – тщательно обсудить проблему», – Юваль Ной Харари

Питер Сингер , Юваль Ной Харари

Документальная литература / Обществознание, социология / Прочая старинная литература / Зарубежная публицистика / Древние книги