Українські жінки у горнилі модернізації

У 1905 р. у Києві відбулося відкриття Вищих вечірніх жіночих курсів, заснованих Аделаїдою Жекуліною (цього самого року вона перетворила започатковану нею раніше жіночу школу на гімназію, ставши таким чином засновницею жіночих шкіл одразу двох ступенів — середньої та вищої). Ці курси мали педагогічну спрямованість і переважно були орієнтовані на жінок, які працювали, чому слугував і вечірній час занять. У цьому ж 1905 році відкрилися й інші Вищі жіночі курси, засновані професором М. Довнар-Запольським, які, проте, вже у 1907 р. були перетворені на Комерційний інститут із спільним навчанням чоловіків та жінок.

Відновити ж закриті у 1889 р. Київські вищі жіночі курси професорам Університету Святого Володимира вдалося лише у 1906 році. Майбутні викладачі давно готові були продовжити справу своїх попередників: їхні звернення до міністерства народної освіти за дозволом на відновлення роботи курсів стали практично регулярними. Не менш активними були й аналогічні звернення жінок. Проте революційний 1905 рік, маніфестації студентів, тимчасове припинення занять викликали занепокоєння уряду, який боявся, щоправда небезпідставно, що до «активного студентського елементу» приєднається його жіноча частина. За дозволом на відновлення Київських вищих жіночих курсів делегації професорів на чолі з ректором Університету Святого Володимира М. Цитовичем довелося їхати до міністерства народної освіти, адже у справі відкриття курсів була суттєва умова: згідно із заповітом київського доброчинця К. Крижановського, курси могли отримати у спадок його будинок із садибою тільки в разі відновлення роботи не пізніше ніж 1906 року. Це стало, вочевидь, вирішальним аргументом, і міністерство зрештою дало згоду: в 1906 р. Київські вищі жіночі курси відновили роботу.

Тепер організація навчання за обсягом та змістом відбувалася за зразком Університету Святого Володимира. До двох відділень (факультетів), які діяли ще у XIX ст., — історико-філологічного та фізико-математичного — у 1907 р. додалися медичне та юридичне відділення, що цілком відповідало структурі «чоловічого» університету. Щоправда, у Київських вищих жіночих курсів були деякі особливості: медичне відділення вже в 1908 р. стало самостійним навчальним закладом, а на юридичному в 1909 р. було відкрито економічно-комерційний відділ (цей крок мав підвищити професійні шанси випускниць, адже, як і раніше, можливості працювати в юридичній сфері для жінок були дуже обмеженими). Курси швидко розвивалися, за декілька років жіноче студентство кількісно наблизилося до студентів-чоловіків: так, у 1912–1913 навчальному році кількість курсисток чотирьох факультетів Київських вищих жіночих курсів, включно з медичним відділенням, досягло майже 5 тисяч осіб, що практично дорівнювало кількості студентів Університету Святого Володимира.

У тому, як жінки й чоловіки обирали майбутні спеціальності, була істотна різниця, пов’язана з професійними перспективами. Якщо в університеті найбільше студентів віддавали перевагу юридичному факультету, а на історико-філологічному їх було кілька сотень, то на Київських вищих жіночих курсах картина була прямо протилежною: до половини слухачок традиційно обирали історико-філологічне відділення, тоді як чисельність юристок була меншою в кілька разів. Головною причиною такої диспропорції було те, що жінки обирали спеціальність, переважно готуючись до педагогічної праці.

Серед слухачок Київських вищих жіночих курсів переважали православні, становлячи до 70 % курсисток; другою за чисельністю була група дівчат юдейської віри — близько 25 % слухачок (як приватний навчальний заклад, Вищі жіночі курси самі встановлювали менш жорсткі квоти зарахування єврейок, ніж державна вища школа). Завдяки цьому єврейські дівчата певний час навіть становили понад половину всіх слухачок-медичок. За соціальним станом, як і раніше, домінували дочки міщан, чиновників і священиків, даючи разом близько 60 % курсисток, тим часом як дворянок було лише 8 %.

_{В Археологічному музеї Київських вищих жіночих курсів. Майбутня археологиня В. Козловська — сидить, четверта зліва. Викладач — В. Данилевич. 27 травня 1915 року}