Українські жінки у горнилі модернізації

Професорськими стипендіатками (у сучасному розумінні — аспірантками) при Київському університеті у 1914–1916 рр. були залишені талановиті випускниці Київських вищих жіночих курсів філологині Софія Щеглова та Варвара Адріанова (пізніше — Адріанова-Перетц); їхній приклад незабаром наслідували й інші. Софія Щеглова в 1918 р. захистила при Київському університеті магістерську дисертацію з фаху російської мови та літератури (хоча насправді об’єктом дослідження була давньоукраїнська літературна пам’ятка), її дисертаційне дослідження «Богогласник. Историко-литературное исследование» було удостоєне Російською академією наук премії імені Митрополита Макарія та отримало високу оцінку фахівців.

_{Київські курсистки та студенти — учасниці й учасники семінарію російської філології професора В. Перетца (у центрі). Варвара Адріанова-Перетц сидить перша праворуч у другому ряду. Близько 1907 року}

Від початку XIX ст. до 1920-х років освіта жінок пройшла складний шлях — від відкриття станових середніх шкіл для виховання «світських дам» до створення мережі жіночих університетів — вищих жіночих курсів. Ці зміни відбувалися на тлі процесів політичного та суспільного розвитку, були їхньою частиною. Реформи в освіті також перебували під впливом наукового прогресу XIX ст., упродовж якого відбувалися зміни наукової парадигми, накопичування знань про людину та світ, що змінювало уявлення про роль жінки як члена суспільства, а також відкривало самим жінкам нові пізнавальні обрії та можливість стати суб’єктами пізнання.

Вища освіта жінок більшою мірою, ніж середня, залежала від загального спрямування державної політики в Російській імперії. Короткочасний допуск жінок вільнослухачками в університети з подальшим обмеженням цього доступу, відкриття і закриття вищих жіночих курсів відображають хвилі цієї політики. Майже всі вищі школи для жінок були приватними. Це означало не лише вищу плату за навчання, а й необхідність боротися як за професійні права для випускниць, так і за саме існування цих шкіл. Таким чином, на шляху до знань жінки стикалися зі значно більшими труднощами, ніж чоловіки, особливо на початковому етапі — до кінця XIX століття. До таких складнощів належали також психологічні аспекти — подолання суспільної недовіри або відвертого несприйняття жіночої освіти, необхідність доводити свою інтелектуальну спроможність, що було для декого пов’язане з конфліктами в родині та оточенні. Тож історія вищої жіночої освіти в імперській Росії (і Наддніпрянській Україні зокрема) є фактично історією боротьби за цю освіту.

Свідченням перемоги у цій боротьбі стала поява у 1910-х роках когорти жінок — професійних науковок, у тому числі університетських викладачок. Імена історикинь Наталії Полонської, Наталії Мірзи-Авакянц, археологині Валерії Козловської, філологинь Варвари Адріанової-Перетц і Софії Щеглової, хіміків Марії Васюхнової та Августи Павлинової, медика Софії Радзимовської, ботаніка Марії Щербини, фізіолога рослин Марії Мойсеєвої, астронома Євгенії Лаврентьєвої — це тільки короткий список випускниць вищих жіночих курсів, які продовжили наукову працю в Україні та за її межами. Крім них професійну освіту здобули тисячі педагогинь, лікарок та інших кваліфікованих працівниць.

Питання жіночої освіти — середньої, але насамперед вищої — це важлива й одна з перших сторінок історії жіночого руху. Досягнення освітніх та професійних прав було першим серед вимог жіночої емансипації, адже відкривало жінкам шляхи до самостійної праці, заробітку, а пізніше — і кар’єри у царині науки, яка тривалий час була сферою цілковитого чоловічого панування.

Радимо почитати

1. Дем’яненко Н., Прудченко І. Історія вищої жіночої освіти в Україні : Київський Фребелівський педагогічний інститут (1907–1920 рр.) : монографія. — К. : Видавець Л. Галіцина, 2005. — 492 с.

2. Драч О. Вища жіноча освіта в Російській імперії другої половини XIX — початку XX століття : монографія. — Черкаси : Вертикаль, 2011. — 532 с.

3. Єршова Л. Жіноча освіта на Волині. — Житомир : Полісся, 2006. — 485 с.

4. Институтки: Воспоминания воспитанниц институтов благородних девиц / Сост., подг. текста и комент. В. М. Боковой и Л. Г. Сахаровой, вступ. статья А. Ф. Белоусова. — М. : Новое литературное обозрение, 2001. — 576 с.

5. Кобченко К. «Жіночий університет Святої Ольги» : історія Київських вищих жіночих курсів : монографія. — К. : МП «Леся», 2007. — 271 с.

6. Кобченко К. Перша форма жіночої професійної освіти (до 165-річчя заснування Інституту повивального мистецтва при Університеті Св. Володимира) // Українознавство : календар-щорічник / Упор. B. Піскун, А. Ціпко. — 2010. — С. 118–123.

7. Кобченко К. Початки вищої медичної освіти українського жіноцтва (кін. XIX — поч. XX ст.) // Українознавчий альманах. 2011, Вип. 5. — C. 128–133.