Українські жінки у горнилі модернізації

Українки не були частиною політичного життя, фактично не були представлені у світі національної політики. Зважаючи на повідомлення в українських газетах із Заходу (головно з Англії і Франції) про успішні спроби європейських жінок здобути рівні права з чоловіками, представники чоловічого середовища української інтелігенції розуміли, що потрібно в якийсь спосіб долучати українок до національного дискурсу. Судячи з риторики газетних дописів того часу, жінки мали бути радше «тихим елементом», який виконував би «правильні» завдання, сформульовані чоловіками, а не повноцінними учасницями суспільного процесу. У межах «праці для народу» українкам «дозволяли» займатися громадською діяльністю, яка передбачала матеріальну і моральну допомогу солдатам чи цивільному населенню, доручали організацію освітньо-культурного життя. Військову службу жінок сприймали як вчинок «патріотичної» українки лише на початку війни, згодом ця позиція втратила актуальність. Натомість прикладом для наслідування ставала жіноча жертовність. У 1916 р. газета «Діло» повідомляло, що селянка Марія Перевізник з Татарська (Стрийський повіт), стала «зіркою», оскільки отримала від цісаря Франца-Йосифа І нагороду 500 крон і «срібний плякат з образком Божої Матері на золотім тлї» за те, що відправила на фронт вісьмох синів. Відданість монарху й державі входила в образ патріотки, адже українські політики в Галичині пов’язували політичне майбутнє українців із проавстрійською позицією.

Від суспільного статусу жінки залежав контекст, у якому її представляли в пресі. У полі зору журналістів здебільшого опинялися відомі й освічені жінки. Селянки з’являлися в образі жертв війни — тих, які страждають і скаржаться на складні умови життя чи керівництво села/повіту. Інтелігентки могли (хоча б зрідка) самостійно представляти себе в інформаційному просторі, публікуючи в газетах дописи під власним іменем. До прикладу, «Українське слово» надрукувало серію статей діячки «Українського Жіночого Комітету помочи раненим у Відні» Северини Кабаровської. У публікації «Поборім неграмотність» жінка роздумувала над завданнями для українок під час війни. Вказуючи, що настала «жіноча епоха», Кабаровська писала, що українські жінки «нехай заступлять їх (чоловіків. — М. Б.) на просвїтньому полї. Хай покажуть, що роботу просвітню зуміють вести не то на рівні з мущинами, а лучше!». Чоловіки вважали, що жінки мали бути «просвітительками» для неосвічених селянок. Містянок, які їхали на вакації до села, у статті «Для тих, хто виїхав на село» («Діло», 1918) закликали згуртовувати жінок довкола організацій, навчати, а також шукати серед них місцеву лідерку, на яку можна було б залишити громадську діяльність після повернення до міста.

_{Стаття Северини Кабаровської *Поборім неграмотність» (*Украінське слово», Львів, 1916 рік)}

Під час Великої війни українки робили перші спроби долучитися до «широкого» світу. Способом представити себе австро-угорській спільноті стала народна творчість. Українська та іншомовна преса повідомляла про успіх українок на віденській виставці «Опіка над виселенцями». Українськими вишиванками і мереживними виробами, які виготовляли жінки в Ґмінді, зацікавилися фахові підприємства. У журналах моди з’являлися збірки українських вишиванок. Після виставки у Відні роботи українок віддали до фондів міністерства внутрішніх справ, а згодом передали до музеїв. У 1916 р. «Діло» повідомляла, що «найпильніші» дівчата отримали нагороди від Нижньоавстрійського намісництва. Попит на товари домашніх промислів наштовхнув жінок на думку започаткувати у Львові виставку народних виробів. За задумом, який оприлюднили в пресі у січні 1916 року під назвою «До української жінки», це принесло б замовлення, а відтак дало змогу відкрити спеціальні робітні й отримувати кошти для забезпечення власного життя. Українкам пропонували інформацію про моду і культуру європейських жінок, закликали поводитися, як ті, і не марнувати гроші на «тоалєти». Водночас преса застерігала українок копіювати поведінку англійок і французок, серед яких «поширюєть ся в страшний спосіб пьянство».