Українські жінки у горнилі модернізації

Але що означало бути дружиною українського інтелігента? З різних причин ці жінки залишалися покинутими — чоловік або тікав до Відня через небезпеку з боку російської влади, або йшов до австрійського війська, долучався до організації військового і громадського життя. У такій ситуації на інтелігенток перекладали чимало нових обов’язків, які виходили за межі образу «матері-господині». Про інші ролі жінок галицьких інтелігентів свідчать звертання в протекції для третіх осіб, які трапляються у жіночих листах до чоловіків. Результативність таких прохань визначалася становищем жінки в сім’ї, можливістю впливати на рішення чоловіка. Сутність прохань могла бути різною: матеріальна підтримка, допомога в здобутті посади чи сприяння в навчанні. Інколи йшлося про те, щоб загладити провину перед клієнтом через невиконання чи неуспішність полагодження його справи. Чоловіки, які не мали часу на домашні справи, схвалювали й навіть заохочували вміння жінки господарювати. Це посилювало авторитет жінки в родині і суспільстві.

Я писала тобі три рази про Бобу і просила післати йому можливо скоро грошей бо він голодує від довшого часу дуже хотіла б йому помогти бо він має тиху претензію до нас за те шо зрікся претензію до спадку.

З листа Дарини Сторосольськоі до чоловіка, адвоката Володимира Сторосольського

Життя інтелігенток визначали не тільки обов’язки. Під час війни чимало жінок стали незалежними особистостями, яким доводилося облаштовувати життя самостійно. Реальність передбачала відмову від заможного життя через неспроможність чоловіків їх забезпечити, а також через постійне зростання цін. Інтелігентки дедалі частіше влаштовувалися на роботу як приватні вчительки, оскільки знання мов, правил етикету, гри на фортепіано давало можливість заробляти гроші такою працею. Війна дала жінкам шанс відстоювати незалежність власних думок, приймати самостійні рішення (без порад чоловіків чи тиску з боку старшого покоління). Турбота про здоров’я також ставала частиною жіночої приватності. Чоловіки могли тільки просити жінок дбати про себе. Письменник Осип Маковей у листі сердився на дружину Ольгу, яка багато курила і через це мала проблеми з легенями. Одночасна він не заперечував куріння і надсилав дружині тютюн з інструкціями — як і з чим його змішувати, аби був добрий смак. Жінки пробували реалізовувати свої амбіції, чоловіки толерували їх вибір, якщо це не шкодило репутації сім’ї. У деяких подружжях жінки відкрито говорили з чоловіками про власне тіло (наприклад, про зміни під час вагітності), що було нетиповим для укладу українських родин.

Тіло цїле стало таке рожеве, що через тонку сорочку перебиває. Єще нїколи такої гарної та здорової краски не мала. В раминах так розпускаюся і взагалі кости, що аж дивно, щоб жінка у відміннім стані так розвивалася.

З листа Костянтини Назарук до чоловіка

Під час війни жінки ставали єдиними реальними опікунками для своїх дітей. Окрім матеріального забезпечення, створення безпечних умов життя вони мали займатися вихованням та освітою наступного покоління. Чоловіки з сільської місцевості лише цікавилися здоров’ям малечі, а ті, хто походив з міста, зазначали, якими хочуть бачити своїх дітей, давали настанови до їх виховання, допомагали вибирати школи. Так, Осип Маковей вимагав, аби дружина навчала дочку іноземних мов, Іван Блажкевич хотів, щоб його син виріс справжнім «фільозофом».

Дітям з інтелігентної сім’ї дружина мала забезпечити також музичні уроки. Досить часто можливості жінок розходилися з бажаннями чоловіків, через що жінку могли звинувачувати в безвідповідальності. Багато дітей під час війни не отримували освіти зовсім, оскільки жінки займалися пошуком грошей і харчів. Неспроможність забезпечити нормальне життя дітям призводила до життєвих драм. Вагітна Костянтина Назарук роздумувала у листі до чоловіка про аборт, боячись, що не зможе забезпечити дитину, хоча й знала, що матиме допомогу від чоловіка і матері. Втрату дитини жінки переживали дуже важко і навіть зі звинуваченнями в бік чоловіків, які нібито мали зарадити їх горю.