Українські жінки у горнилі модернізації

У приватних текстах жінки говорили про себе як про емансипованих особистостей. Уміння писати і читати давало можливість долучатися до світу. Свідомо чи підсвідомо жінки розуміли, що без емансипаційних зусиль змінити орієнтований на чоловіків світ неможливо. Ідеї емансипації з’являлися в жіночому епістолярії у формі різних тем, описаних дій, чинників, які формували світогляд, ідентичність. Емансипованість відображалася в комунікації: з чоловіками — у прагненні до рівності, з жінками — у можливості обмінюватися досвідами. Через тексти жінки демонстрували свій поступ у справі освіти, праці, суспільної діяльності, але не питань інтимних, пов’язаних зі стосунками з чоловіками. В особистих текстах відображено не всі аспекти жіночого досвіду. Про самоочевидне або культурно табуйоване не писали.

_{Сім’я громадської діячки Іванни Блажкевич — чоловік Іван і син Богдан (фото з фондів музею Іванни Блажкевич у с. Денисів Тернопільської області)}

Початок Першої світової війни, а також попередній емансипаційний досвід дали можливість жінкам вийти за межі власного дому і стати частиною суспільних процесів. Певною мірою це «долучення» до громадських справ було вимушеним, оскільки чимало українок (здебільшого неосвічених) не хотіли опановувати нові ролі, а ті, котрі бралися до них, не до кінця розуміли, як саме мають діяти. Спектр жіночих ролей визначала війна, а також чоловічий дискурс. Жінки робили свій вибір у відповідь на суспільні запити — згодою чи незгодою на запропоновані моделі поведінки. Самі жінки мало дискутували про свої ролі в суспільстві. В українському випадку активних діячок, які випробовували на собі труднощі й критику, пов’язану з організацією громадського життя, було не більше десятка. Їх робота певною мірою полягала у наслідуванні поведінки польок, які на час війни мали сформовані уявлення про напрями діяльності. Жіноча праця для громади зазнавала контролю, критики чи схвалення з боку громадської думки.

Під час Великої війни жінкам «дозволяли» бути військовичками, громадськими і благодійними діячками, медсестрами, вчительками, іноді офісними робітницями, майстринями (народні промисли), домашніми служницями, продавчинями. Жінки могли реалізовувати свої вміння в Галичині й поза краєм. Українок «виховували» через пресу, знайомили з досвідами жінок інших національностей. Середовище моделювало лише позитивний образ української жінки, нехтуючи проблемами, які породжувала війна, — насильством, злочинністю, проституцією. Під час війни універсального чи єдино правильного погляду на жінку не існувало. Жіночі ролі не були постійними і пристосовувалися до мінливих потреб воєнного часу. Дискусії про суспільні ролі жінок та їх щоденна реалізація супроводжувалися страхом. Жінки боялися за своє майбутнє, коли своєю поведінкою кидали виклик патріархальному світу; чоловіки прагнули зберегти свої позиції в суспільстві, поступово усвідомлюючи, що війна та емансипаційні процеси порушують і трансформують звичний життєвий уклад. Війна радикально прискорила процес модернізації гендерних відносин, суспільство і жінки стрімко змінювалися і не завжди були готові до таких змін.

Радимо почитати

1. Байдак М. Втеча та повернення: українки в лавах Січових Стрільців [Електронний ресурс] // Україна Модерна. — Режим доступу: http://uamoderna.com/md/baidak-women-and-war

2. Байдак М. Громадська діяльність як спосіб емансипації жінки в роки Першої світової війни (на прикладі українок Галичини) // Українознавчий альманах (Київ). — 2015. — Вип. 18. — С. 119–123.

3. Байдак М. Простори жіночого повсякдення в роки Першої світової війни (на прикладі Галичини й у світлі особових джерел) // Історичні та культурологічні студії (Львів). — 2014–2015. — Вип. 6–7. — C. 118–133.

4. Бежук О. Благодійна діяльність українського жіноцтва у роки Першої світової війни та в післявоєнний період // Вісник Львівської комерційної академії (Львів). — 2011. — Вип. 10. — С. 271–278.

5. Бежук О. Культурно-освітня праця «Жіночого комітету» у таборі українських біженців та виселенців м. Ґмінд (1916–1918 рр.) // Держава та армія. Вісник національного університету «Львівська політехніка» (Львів). — 2013. — № 752. — С. 61–67.

6. Бежук О. Роль церкви та громадських інституцій у справі опіки дітьми в Галичині на початку XX століття // Збірник наукових праць «Наукові записки» Національного університету Острозька Академія. Серія «Психологія і педагогіка» (Острог). — 2012. — Вип. 21. — С. 12–19.

7. Богачевська-Хомяк М. У заграві воєн та революцій // Її ж. Білим по білому: жінки в громадському житті України, 1884–1939 рр. — Київ, 1995.

8. Дядюк М. Український жіночий рух у міжвоєнній Галичині : між гендерною ідентичністю та національною заангажованістю. — Львів, 2011.