Українські жінки у горнилі модернізації

9. Жванко Л. Судьба женщины-беженки. По документам Первой мировой войны // Електронний ресурс. Режим доступу: http://historians.in.ua/index.php/en/doslidzhennya/1029-liubov-zhvanko-sudba-zhenshchyny-bezhenky-po-dokumentam-pervoy-myrovoy-voyny

10. Sierakowska K. Wielka Wojna w oczach ludności polskiej (1914–1939) // Jak Polacy przeżywali wojny światowe? / Pod. red. T. Schramma і P. Skubisza. — Szczecin, 2016.

Розділ 5 Більшовицький емансипаційний експеримент у 1920-х роках Марина Вороніна

Законодавчі зміни щодо правового становища жінок до Жовтневого перевороту

1920-ті роки для підрадянської України стали найконтраверсійнішими, радикальними, авангардними, іноді на межі популізму та безглуздого терору із вкрапленням лібералізму. Докорінні зміни в становищі жіноцтва стали однією зі складових цього періоду.

З моменту остаточного встановлення радянської влади більшовики завзято поширювали ідею про те, що надання всіх прав жінкам відбулося саме після Жовтневого перевороту. На цю тезу можна натрапити не лише у виданнях часів СРСР, а й у пострадянських публікаціях. Та чи насправді це так?

Одразу ж після Лютневої революції, 2/15 березня 1917 р., членами Державної Думи було сформовано Тимчасовий уряд. Програма його діяльності викликала невдоволення з боку жіноцтва, бо в пункті про вибори не було маленької, але дуже важливої примітки «без різниці статі». Тому 4/17 березня 1917 р. Російська ліга рівноправ’я жінок висунула ультимативну вимогу — виправити цей недолік. Чоловіки при владі звернули увагу на це питання тільки тоді, коли 19 березня (1 квітня) відбулася велика жіноча маніфестація, у якій — за оцінками тогочасної преси — взяло участь близько 40 тисяч осіб. Про цю акцію було заздалегідь попереджено всіх міністрів Тимчасового уряду, голову Державної Думи, Петроградський виконавчий комітет ради робітничих та солдатських депутатів. Акція таки вдалася: жодна з гілок нової влади не наважилась відмовити вимогам жінок, і врешті-решт голова ради міністрів князь Г. Львов все ж таки надав відповідь: «Тимчасовий уряд під словом загальне має на увазі розповсюдження виборчих прав на жінок». Наступного дня газети зафіксували як факт те, що жінки отримали виборчі права. У положенні про вибори до Установчих Зборів з’явився відповідний пункт.

Першими у колишній імперії та в Україні фактичне виборче право отримали харків’янки. Річ у тому, що голова міської думи Д. Багалій звістку про повалення монархії отримав із телеграми голови Державної Думи М. Родзянка 1 березня 1917 р. і того самого вечора було проведено таємну нараду гласних (міських депутатів), де вирішили організувати міський комітет із гласних і представників громадських організацій. А вже на офіційному засіданні 9 березня фактично були проголошені довибори.

[до введення Тимчасовим Урядом] нового Міського Положення, відповідного вимогам життя, із широким залученням до участі в муніципальній діяльності всіх верств населення …клопотатися по телеграфу перед Урядом… і про надання Харківській міській думі ввести до складу своїх думських комісій, у кількості, яку визначить Дума, тих кандидатів, які будуть вказані місцевими громадськими організаціями.

Известия Харьковской городской думы: Ежемесячный журнал /Харьковское городское общественное управление. — 1907–1917. — № 1—12

Харківське товариство взаємодопомоги працюючих жінок на той момент було вельми авторитетною громадською організацією (приблизно 1 тис. членок). Саме тому про те, що товариство не буде представлене у міській думі, не могло бути й мови. І подальші події — найкраще тому підтвердження: О. Десятова стала такою представницею, а 26 квітня 1917 р. на першому засіданні оновленої міської думи вона вже виступала від імені товариства. Головною ідеєю промови О. Десятової була «тверда надія на залучення жінок до справи будівництва нового муніципального життя». До органу самоврядування за іншими квотами увійшли ще дві жінки: А. Чаплигіна і М. Філіпова.

_{Журнал «Работница и домашняя хозяйка». — безкоштовний додаток до газети «Звезда», Дніпропетровськ 1927 р., № 2(9)}