Українська байка

Комар, Метелика уздрівши долі,  в глині,
Подумав: «Поділом: так  низько не літай!»
Піднявсь, дзижчить, — і сам  застряв у павутині.
І поділом: не дуже вгору  піднімай!

ГЛЯНЬ НА СЕБЕ!

Сміявсь і реготавсь, узявшися за боки,
Колись зустрітивши Сліпого, Одноокий;
Тут Косий підійшов — з обох  розхохотавсь,
До лайки і до свари;
Прийшов Старий, і той  над  Косим реготавсь,
На  ніс  наткнувши окуляри;
Видючий се ввидав
І всіх їх осміяв.

НЕ ЗЛОДІЙ

Пропала в Сидора кобила;
На  третій  год її у Прокопа пізнав;
А Прокіп всім  кричав,
Що  він  її не крав,
А нишком взяв;  як  на полі  ходила.

Не  злодій, бач! Не  вмер  Данило,

Болячка задавила!

ОСЕЛ ТА СВИНЯ

Осел  почванитись хотів
Перед сусідкою своєю
Свинею,
Що  чув в ліску  всіх птахів  спів.
— Ну,  — каже, — соловей чирикав, заливався;
Щиголь цвірчав і затягався,
Ворона дралась дужче  їх.
Найкраще півень пів Іванів...
А я,  як  загорланив,
Та заглушив усіх! —
Свиня захрюкала, барложачись край  тина:
— З тобою  птицям спорить гріх,
Бо  ти їх більша  всіх скотина.

ХОМИНА ЖІНКА

Хому  та кашель злий  напав;
Хома  від кашлю захворав;
Хомиха, плачучи, просила майстра Мину
Мерщій Хомі  зробити домовину.

Як  добру  жінку  не любити,

Що  чоловікові уміє  угодити?!

ПЕТРУСЬ

Петрусь, щоб  стих  не вчить  — граматочку спалив;
Татусь  йому  другу граматочку купив,
А Петруся — прохворостив.

ЗЛОДІЙ

Судили злодія. Суддя  його  спитав:
Навіщо він капшук з грішми в Петра відняв?
А злодій  суддям  так  сказав:
— Петро мені  капшук свій  сам  віддав,
А я його  тілько  — за горло  подержав.

ДОРОЖНІЙ СТОВП

Стовп на шляху  другим  показує дорогу.
А ходить  сам?
Ніколи, єй  же богу!

Мовчи, язичку!  Кашки дам.

ЩУКА

Обридло Щуці  піст  постити.
От Щука й здумала кота  Мурка просити,
Щоб кіт її навчив
Мишей ловити.
Кіт  Щуку  ув інбар  охотиться завів...
Коли на Щуку  як  уранці погляділи,
Аж Миші Щуці  й хвіст від’їли.

І діло,  Щуко: ти в воді  собі  сиди,

І за Мишами не ходи.

БДЖОЛА

Байдак-Бджола, покинувши медок,
Понадилась літать  до панських тарілок;
В панів  же ласощів хватила  не хватила,
А рідний свій  медок на трутнів  прогостила.
Взялась моя  Бджола, та пізно вже,  за ум!

До шкоди розум  — так;  а після  шкоди — глум.

ВОВК ТА ВІВЧАРІ

Вовк, ідучи  поуз  кошару,
Крізь тин  заглянув на отару
І бачить, що  в дворі,
Піймавши барана, спокійно вівчарі,
Линтвар злупивши, потрошили;
Собаки коло  їх ватагою лежать,
Всі дивляться і всі мовчать,
Коли б тобі  на сміх одна  хоть забрехала!..
Вовк  думає:  «Яка  то правда в світі  стала:
Який би ґвалт  і крик зробивсь,
Якби  так  коло  барана я заходивсь».

МІСТ