Unknown

Дантез склонився. Смерть обійшов його довкола, опираючи праву руку на стегні.

- Бертран де Дантез. Жертва долі, власної честі та чесноти. Стративши невеличкий спадок від батька, вплутався в інтриги та змови, які коштували йому втратою всього того, що в нього ще залишалося – доброго імені. З Франції він збіг до Речі Посполитої разом з Марією Людовікою і став інфамісом з вини капризної фортуни. І все через те, милостивий кавалере, що завжди ти ставав на захист невластивих осіб. Маркіза Брінвійє, яку ти боронив, виявилася чаклункою та отруївальницею ; Євгенія де Мейї Ласкаріг оскаржила тебе в нападі…

Дантез примкнув очі. То все було правдою. Чорти б її взяли, але ж найсправжнісінькою правдою.

- Але ж до діла, мил'с'даре кавалере. Час витікає, а в мене є обов'язки. Бал ще не скінчено. А перед тим, як ти візьмеш в ньому участь, нам треба обговорити, яку роль припаде тобі зіграти.

Дантез схилив голову, примкнув очі.

- Вперше в житті доля тобі всміхнулася, пане Дантез. Сьогодні вранці, під шибеницею ти виграв власне життя. Тепер можеш виграти власне майбутнє. І для цього навіть не треба кидати кості. Буде достатньо, кавалере, якщо приймеш карти, які я тобі пропоную.

"А ці карти, часом, - подумав Дантез, - не Смерть, Маг чи теж Шибеник? Якою з них я є?".

- Мені потрібен вірний та шляхетний слуга, - тягнув незнайомий. – Людина, який без страху може зазирнути в очі до Смерті. Сьогодні в Перемишлю ти вже бачив її, але ж, завдяки фортуні, вискочив з пекла. І тепер, пане Дантез, я пропоную тобі значну зміну твоєї долі. До сих пір ти був звіриною, на яку полюють. А тепер ти сам зробишся ватажком вовчої зграї.

З прикрашеної золотом шкатулки він видобув два незапечатаних листа.

- Це є твоя воля. Я можу схилити Його Королівську Величність видати тобі охоронного листа, завдяки якому, незважаючи на інфамію, що тяжить на тобі, ти зможеш без перешкод порушатися Короною та Литвою. А в другому листі міститься твоя майбутня влада. Я в стані запевнити тобі номінацію на оберстлейтенанта⁴⁵ полку рейтарів, яким станеш командувати під час відсутності Його Княжої Високості Богуслава Радзівілла⁴⁶. А якщо станеш моїм вірним та чесним слугою, можу вставитися у Його Величності, щоб той подумав про тебе під час роздачі вакантних староств та урядів.

Дантез слухав ті слова, і його серце майже вискакувало з грудей. Патент оберстлейтенанта рейтарського полку. Шість порцій⁴⁷. До того ж королівська милість, яка перекладалася на жирні староства та королівські уряди. Все вказувало на те, що в грі зі смертю йому вдалося витягнути з рукава туза, який знаходився там вже віддавна. Однак, він не вірив, щоб доля посміхнулася йому запросто, з доброти серця. Бо завжди Дантез був тільки іграшкою в руках сильних світу цього.

- Мені дуже приємно чути ці слова, милостивий пане, - промовив він. – Однак, я не вірю, щоб ці гідності та почесті бралися єдине з доброї волі вашої милості. Я добре знаю, що це платня за службу. Тоді, яка має бути її ціль? Що я маю винити, що є вартим такої нагороди?

Смерть і Маг обмінялися поглядами.

- Ми маємо на меті усунення деяких осіб,- сказав Смерть.

- Виходить, вбивство?

- Багатократне вбивство, якщо ми настоюємо, щоб називати речі власним іменем. Я не вірю, щоб для тебе це було novum, бо в численних поєдинках, сутичках та сварках ти аж надто довів свою справність в цим ремеслі, пане кавалере.

Дантез встромив в Смерть холодний, жорсткий погляд.

- Простежуючи за подіями мого життя, ви зробили помилку, пане, - промовив він. – Ви пропустили значущу подробицю, а саме, що я ціню власну честь настільки ж високо, як і життя. Я не найманий вбивця, якому платять за голови. Я не вбиваю з наказу, не стріляю до спини. Так, я вбив декількох людей, але в бою, обличчям до обличчя. Так що до такої ролі я не надаюся.

- Чи тоді слова твої означають, що ти відмовляєшся скористатися моєю милістю?

- Якщо твоя милість означає, що я повинен зробитися вбивцею, тоді відповім, що моя честь не дозволяє мені вбивати заради грошей.

Смерть захлинувся, захарчав. Він сів на лавку, і Маг швидко налив йому вина до срібного наутілуса. Чоловік випив, закашлявся і лише після цього через деякий момент заспокоївся.

- Честь… І де буде твоя честь, коли будь-який селюк розіб'є тобі голову чеканом і повезе її до старости, щоб отримати ті марні двісті дукатів?! Задумайся, Дантезе. До цього часу ти був лише пішаком на шаховій дошці, на якій зіткнулися придворні інтриги. Ми ж пропонуємо тобі роль шахового коня, який буде мати суттєвий вплив на хід битви.

- То не служба для мене.

- Бо ти – людина честі? – в голосі Смерті посилювався гнів. – Милостивий пане, таких людей вже нема!

- Мені прикро, пане, але моєї гордості не можна купити за юдини срібники.

- Та ні, то неправда, пане Дантез. Кожного можна купити. Це є лише питанням відповідної платні.

- Але ж не мене.

- Що ж, - зі злістю сказав Маг, - повертайся, пан, на гостинець. Allez!