Unknown

Варвара. Спасибі. І закарбуй собі в пам’яті: мож­на повернути втрачене здоров’я, можна навіть повернути молодість; двох речей тільки жодна сила людині повер­нути не може: життя і честі. З думкою про неминучість смерті людина зживається змалку, але горе тому, хто не знає ціни своєї честі. Так, через п’ятнадцять-шістнадцять років моє лице зоре плуг старості, і мої очі осиротіють, бо ніхто не зітхатиме до них більше. Але життя моє, життя рядової сільської учительки, лишиться багатим, як і колись, бо з ним невідступно крокуватиме моя люд­ська гідність. Коли ж проб’є моя остання година, то крила ангела смерті затріпотять наді мною як бойовий прапор, пошарпаний вихром. Я знаю, Семене, що таке любов, я знаю і відчуваю це особливо сильно сьогодні, але клянуся тобі нашою дружбою, що коли моє серце виявиться сліпим, то очі мої залишаться зрячими, й во­ни навіть у найтемнішу ніч узорять потрібну мішень.

Пауза.

Семен(підходить до неї). Я не зовсім зрозумів. Ви хочете сказати...

Варвара(перебиває). Я хочу сказати лише те, що я сказала. Майбутнє моїх дітей, а їх, як, може, знаєш, у школі багато — понад сто душ, мені дорожче всього на світі, і я його не поміняю на... мого обранця, як не по­міняю ніколи своєї гідності на те, що люди довгий час називали особистим щастям. Ти зрозумів уже?

Пауза.

Семен. Такі слова пишуть власного кров’ю.

Варвара(вкрай схвильована). А ти як думав?

На порозі з’являється о. 10 л і я н. Він без капелюха й без па­лиці. Побачивши його, Варвара відвертає голову, бажаючи

приховати сльози, потім швидко виходить до своєї кімнати.

О. Юліян(до Семена). Я, здається, не в пору.

Пауза.

Семен(неуважливо). Ви...

О. 10 л і я н. Хочете сказати, Семене, що я завжди не в пору. Ходячий анахронізм, так?

Пауза.

Семен(дивиться па нього). Як ви посивіли за цей час...

О. Юліяп. Невже ж ви бачили мене коли-небудь молодим, Семене?

Семен. Здається, так.

О. 10 л і я н. Це вам лише здається. У мене — пе бу­ло молодості. Я зрозумів це тільки в останні роки, і, мабуть, тому з’явилася ця передчасна сивина.

Семен. Я думаю, ви сказали правдиве слово.

О. Юліян(з блідою усмішкою), Вперше в житті Негрич погодився зі мною...

Пауза.

С е м е и . Я не пізнаю вас, преподобний!

На порозі своєї кімнати з’являється Варвара; о. Юліян

і Семен пе помічають її.