Unknown

Варвара.І що? Несила?

Пауза.

Семен.Поки що я нічого про це сказати не можу. Варвара. У своїх листах ти був одвертіший, Се­мене.

Семен. Від вас я досі нічого не таїв.

Варвара. Нічого? Як перед богом, Семене?

Пауза.

Семен. В бога я не вірю. В одному й тому самому серці немає місця і для бога, і для людей.

Варвара. Так, ти писав мепі це. Одного лише ти не сказав у своїх листах: чи ти підняв би руку па лю­дину, яка... тебе не скривдила.

Семен. Лука не скривдив мене, учителько.

В а р в а р а. Я не його мала па думці, Семене.

С е м е н. А кого ж?

Варвара(опустила вії, мне руками хусточку). Я просто так спитала.

Семен(тихим голосом). Ні, це не просто так. Між мною і вами, учителько, пробіг чорний кіт. Боюся, що його пустила та сама рука, яка випустила з клітки лева.

Варвара(стрепенулась). Невже ти думаєш, що це — він?

Семен. Хто — він? (Пауза.) Ви зблідли, учитель­ко...

Варвара. Віп — дорогий мені, Семене.

Пауза.

Семен. О!..

Варвара(низько схилила голову). Так. (Простяг­ла руку до Семена, але рука її повисла в повітрі й упа­ла.) Сталося! (Безпорадно розвела руками.) І от я, гор­да Варвара Петрич, блідну перед лицем цієї любові.

Семен(повільним кроком підійшов до дверей). А вам не здається, що в цю хвилину я також... зблід?

Варвара(підняла голову, подивилася на нього, по­тім знову опустила її). Що ж, тим легше тепер буде тобі звести з ним рахунки.

Семен. Ні, тим тяжче буде мені тепер... Та коли це, що я думаю, виявиться правдою, тоді — простіть ме­не, учителько, бо я — простити не зможу.

Варвара(в її очах спалахнули лиховісні вогники.) Тоді і я не знатиму пощади.

Семен(різко повернувся до неї лицем і дивиться так, наче вперше в житті її побачив). Здається, це ска­зала Варвара ГГетрич...

В а р в а р а. Так. І слову її можна повірити.

С е м е н. Я — вірю.