Unknown

 

 

Памфлети,

фейлетони

ШАРМАНЩИК I СЕРЖАНТ

Пан Яцек Ножичка був відставним сержантом поль­ської армії і членом союзу унтер-офіцерів польської ар­мії, куди ходив двічі па тиждень пити пиво. При цій на­годі часто траплялося, що Пожичка нарікав, буцім пенсія його надто мала й немає у нього грошей навіть на те, щоб заплатити за навчання дітей у школі.

Якраз за кілька тижнів перед виборами в сейм пан Пожичка сидів над п’ятою склянкою пива і з смутком думав про своє змарноване життя і про те, що коли б він, замість залишитись у війську, пішов служити в по­ліцію, у нього був би сьогодні двоповерховий будиночок, а його відьмувата дружина сиділа б до пізньої ночі у власному шиночку і там отруювала б життя не йому, а іншим.

— Добре, що ви тут, пане Пожичка! — прогугнявив над його головою череватий сержант поліції Земба.

— Добре? А я вважав, що краще було б мені гризти землю, аніж мучитись отак,— відповів Пожичка, який після четвертої склянки пива залюбки думав про смерть.

— Поки вмрете, зробите ще одне добре патріотичне діло.

— Що ще за діло?

— Відбирати громадянство.

Відставний сержант звів високо брови.

— Я... У кого?

У кого захочете. Або краще, в кого ми захочемо. П ять злотих за одного.

Що ж! Служити ойчизні я завжди готов,— відповів Пожичка і підкрутив вуса...

На другий день увечері сержант Пожичка вийшов з воєводства, обвантажений паперами, і скорою ходою по­простував додому. Раніше ніж увійти в браму, він підніс

голову і, побачивши, що всі вікна зачинені, шугнув у сіни. Але тут зіткнувся з чорнобровим шарманщиком, у якого на плечі сиділа мала жовто-зелена папуга й іро­нічно вдивлялася у спітніле обличчя відставного сер­жанта.

— Ви знову грали під моїм вікном?

— Знову затужив за своїм сусідом, пане сержант,— вишкірив зуби шарманщик, який ненавидів сержанта ще з того часу, як служив під його командою в котромусь там полку піхоти.

— А чого це ви стільки паперу несете? Хату підпа­лювати будете? Не варто, адже не ви її маєте і ніколи вона вашою не буде.

Шарманщик Вівця знав, як вколоти сержанта. Той почервонів мов буряк і хотів щось сказати, але випереди­ла його папуга, крикнувши верескливо:

— Дурень!

Коли пан Пожичка всівся писати, його руки тремтіли ще від хвилювання. Він швидко знайшов у списку жиль­ців кварталу прізвище шарманщика, взяв бланк, вмочив перо і написав:

«До голови виборчої комісії IX округу.

Заявляю, що Михайло Вівця, уроджений тоді-то і там-то, греко-католицького віросповідання, по професії шарманщик, не є громадянином Польської Речі Посполи­тої, тим-то не має права брати участі у голосуванні на кандидатів до сейму.

Львів, 27 жовтня 1930 р.

Я. Пожичка.

Відставний сержант польської армії».

Пан Пожичка потер з задоволенням руки і, скрутив­ши цигарку, взявся далі за роботу. О п’ятій годині ранку в кімнаті було стільки диму, що за ним гинув блідий світанок. Зате в цю піч 568 мешканців кварталу, здебіль­шого українці і євреї, втратили «славетне» польське гро­мадянство.

Не минуло й п’яти днів, як листоноша вручив Вівці листа комісії IX виборчого округу, в якому голова комісії сповіщав його про протест, поданий відставним сержантом Пожичкою, і пропонував Вівці у триденний строк принести посвідчення про те, що він є громадяни­ном Речі Посполитої.

Шарманщик Вівця спочатку очам своїм не вірив, а коли, нарешті, повірив, накинув на себе драну куртку і пішов до пана Пожички.

Але двері квартири сержанта були замкнені. Вже дру­гий день запивав сержант з товаришами свій патріотич­ний вчинок.

Коли гнів Вівці трохи вщух, він подумав, що час минає хутко і що три дні — це не три роки. А голосувати хоч би там що він мусить, щоб не насміхався над ним цей мерзотник Ножичка. Тож Вівця, відклавши помсту па інший час* пішов у виборчу комісію.

Там пояснили йому, що одержати посвідчення про громадянство нелегко.

— Перш за все мусите прописну картку в адресному бюро взяти,— давав йому пояснення товстий панок в окулярах.— 3 нею вернетесь додому і візьмете метрику, її занесете в магістрат, де видадуть вам посвідчення про те, що ви мали щастя народитися в нашій прекрасній ойчизні. Опісля підете до поліцейського управління, де вам скажуть, чи ви заслужите на те, щоб влада витрача­ла заради вашої особи свій цінний час. Якщо вам поща­стить і в цьому випадку, напишете до староства заяву, що просите видати вам посвідчення про польське грома­дянство.

Нещасний шарманщик трохи не зомлів.

Коли він з’явився перед бар’єром адресного бюро, за яким сиділи молоді люди з гарно зав’язаними краватка­ми й дівчата в ажурних панчішках, він дізнався, що до нього цього самого дня сюди вже приходило в тій самій справі 177 відвідувачів.

— Ви в якій справі? — спитала в шарманщика дівчи­на з мрійливими очима, хоч справа була їй аж надто добре відома.

Як Вівця скінчив, дівчина кліпнула вибачливо віями і вийшла з документом шармапщика в руках у суміжну кімнату, щоб за три хвилини вернутися назад.

-- На жаль, вас у списках немає,— промовила вона. Шарманщик спалахнув і стукнув кулаком об бар’єр. — Це... чортзна-що таке!