Untitled.FR11

Гликерія Хвед. Ходім, доню. Ходім шукать ще кого-небудь.

Красногв. Пожалуйте, пожалуйте.

Гликерія Хвед. (Софії.) Прощай, доню... Ти ж прийдеш додому?

Христя. Її дом тепер тут.

Софія. Прийду, мамо, прийду... Я останусь тут, щоб... визволити їх... Мамочко! (Обнімає Гликерію Хведор. Ридає.)

Христя. Годі, лицемірко, пусти, а то нас ще твій оцей приятель застрілить...

Софія. (Випускаючи матір.) Ой, Христе, як ти... стра-_ шно жорстоко і люто мстишся!

"Х"у и и ТЗГГЯ мщуся? За що? За батька і Марка? Так, я готова тобі...

Софія. Ні, Христе, за инче... Ти.^

Красногв. Ну, довольно, господа, довольно. Сказано раз, і нема чого тут... Виходьте.

Христя. (Рішуче.) Ходім, мамо!.. (Виходять, за ними красногвардеєць.)

Софія. (Сама, швидко, схвильовано ходить по хаті, тикаючись у всі кутки й не знаходячи собі місця. Зупиняється й мовчки стогне, гнівно ламаючи руки.)

Входять: Грінберг, Семянніков, Сорокін, Подкопаєв. Сорокін, маленький, років ЗО, у френчі, гостренька борідка, пенсне.

Ввесь час без потреби тонко, іронічно посміхається. Подкопаєв високий, років 37, короткі вуса, підстрижені, еспаньйолка; також у френчі, ніс м’ясистий, качиний, вигляд царського поліцейського пристава, ходить рішуче, твердо, з виразом переможця і начальника. У всіх за поясами револьвери, шаблі, у Сорокіна ще ручна граната, а у Подкопаєва через груди стрічка з набоями, а в руці рушниця без багнета. Входять, голосно балакаючи, сміючись. Прямують до Софії.

Грінберг. (До Подкопаєва і Сорокіна.) Вот, товарищи, позвольте познакомить вас с товарищем, которому мы обязаны нашим таким быстрым и полным успехом. В истории революции имя Софии Слепченко займет выдающееся место.

По д к о п а є в. (Клаца острогами и перший ступає до Софії.)

Грінберг. А это наш командующий особым отрядом, товарищ Подкопаєв.

Подкопаєв і Софія мовчки потискують один одному руки, далі Софія вітається зСорокіним.

Грінберг. А это прибывший сегодня комиссар из Петрограда, товарищ Сорокин.

Подкопаєв. (До Софи.) Позвольте и мне, уважаемый товарищ, как лицу, на котораго возложена военная сторона освобождения пролетариата, принести вам свою искреннюю благодарность за оказанную вами помощь. Конечно, народ рано или поздно низверг бы все равно подлых грабителей, но... чем раньше это случилось, тем оно, э... конечно, лучше. Благодарю, товарищ.

Сорокін. И тем более ценна услуга, чем полнее победа. А победа полная. Вы можете чувствовать полное удовлетворение.

Софія. (Не посміхаючись.) Спасибо, товарищи, вы преувеличиваете мою услугу.

Сємянніков. (Здоровається й посміхається, як до старої знайомої.) Надеюсь, теперь то мы будем чаще встречаться?

Софія. Да, конечно.

Сємянніков. Если позволите, товарищ, спросить: вы не приняли бы теперь более близкаго участия в нашей работе? Нужда в преданных, культурных, социалистических силах, как вам известно, громадная. Мне кажется, что вы...

Софія. О, благодарю вас, товарищ. Я не знаю. По крайней мере, не сейчас. Я должна еще переговорить по одному делу с товарищем Гринбергом. Если позволите?

Подкопав в. О, пожалуйста, пожалуйста. Мы тем временем устроим наше летучее заседание. Туда можно? (Показує на двері в сусідню кімнату.)

Грінберг. Конечно. Можно. Устраивайтесь там, товарищи, я сейчас.

₍ Подкопав в. (Дивиться на портрет Шевченка.) А почему эта контрреволюционная икона висит здесь до сих Іпор? Убрать ее к черту оттуда! (Рушницею сильно б*є по рамі и збиває портрет на землю. Протикає багнетом лице, настромлює, крутить і одкидає в куток.) Эта хохлацкая морда мне надоела, наконец. Везде торчит.

Софія. Товарищ!..

Грінберг. (Глянувши на Софію.) Товарищ Подкопа-єв, зачем вы? Ведь это Шевченко.

Подкопав в. Да, конечно, Шевченко, черт бы его... (Помітивши щось на товаришах.) А? Что? В чем дело?

Сємянніков. Товарищ Подкопаев, вероятно, ошибся. Он думал, что это портрет какого-нибудь современ-наго их деятеля.

Подкопаев. Я не понимаю, товарищи, в чем дело? Современный, несовременный, поэт, учитель, офицер, черт бы его драл, раз он националист, он враг народа и пролетариата. Я^заявляю откровенно, что с национализмом, с^этими шевчеЖШИ:~татошшНямй7пфшгерациями, са^сь стицнТОтями и ирбчёй буржуазной дрянью буду бороться

"^беспощадно; --------

р ок-гагЯу; ладно, ладно, идемте на заседание. (Підхоплює Подкопаєва під стан і, сміючись, веде в кімнату.)