Untitled.FR11

Подкопаев. (Ображено.) И отлично видел, что Шевченко. Важность какая. И везде прикажу снять эту ме]> зость со стен.

' Сємянніков. Ну, ну, товарищ, полно горячиться. (Підпиха його в спину. Всі заходять в сусідню кімнату.)

Грінберг. Как неофит, он слишком прямолинеен. Ви, товаришко, не звертайте уваги. Людина він хороша, чесна, але трохи... некультурна і грубовата. Що зробиш? Ви хотіли, здається, поговорити зі мною на самоті? Я до ваших послуг.

Софія. Да, я хотела поговорить еще, но... после этого...

Грінберг. Але ж, товаришко, це ж людина військова, неосвічена, бувший капітан. Невже ви гадаєте, що ми всі поділяєм його погляди? Але ж ви самі добре знаєте, що іменно ми проголосили прінціп «полнаго самооп-ред^ленія вплоть до отд'Ьленія». Федеративная Советская Республика. Ми перші вітали Українську Республіку. І тепер, розуміється, тим паче. Ну, як ви можете, їй-богу...

Софія. (Мовчить і прижмуреними очима тоскно дивиться в вікно.)

Грінберг. Ну, товаришко... Ах, як це досадно...

Входить Панас.

Грінберг. Вам что угодно?

Панас. (Одягнений у потерте пальто, з-під якого видно чоботи, в картузі, має вигляд робітника. В піднятому стані, весь час криво посміхається.) Товариш Грінберг? Дуже приємно. Якраз до вас.

Грінберг. Извините, товарищ, я сейчас очень занят.

Панас. Я бачу, я бачу. Але я в такій самій справі. Соціалізм і контрреволюція, товаришу. Треба спасать. Я маю контрреволюціонерів, яких треба зараз же арештувать.

Грінберг. В таком случае... Только, пожалуйста, товарищ, поскорее...

Панас. О, це дуже скоро. Це мій батько. Він живе недалеко звідси на селі і балакав по-українському. З самого малечку балакає, заядлий контрреволюціонер...

Грінберг. Что это, глупая шутка?

Панас. Боже борони! Як можна?

Софія. Панасе Степановичу, для чого це?

Панас. (Ніби тепер тільки помітив її.) Ах, и вы здесь, мадам? Очень приятно. Вы можете засвидетельствовать, что мой отец настоящий контрреволюционер. Во всяком случае, ничуть не хуже вашего. Не правда ли? А между тем вашего сейчас расстреляют, а мой ходит на свободе и угрожает социализму на Украине. Я, как старый социалист...

Грінберг. Послушайте, вы — или пьяны или сумасшедший? Что вам?

Панас. Боже мій, товаришу. Як же не бути п’яним? Як не бути п’яним? І правильно сказали, товаришу, іменно сумасшедшій.

Софія. Панасе Антоновичу, я вас прохаю...

Панас. Сейчас, мадам, сейчас уйду, как вы нетерпеливы. Позвольте же и мне совершить такой же подвиг, какой вы совершили. (До Грінберга.) І крім того, у мене є ще дві тітки, старі контрреволюціонерки, селянки, також балакають по-українськи, живуть у другому селі. Читають українські книжки.

Грінберг. Если вы немедленно не уберетесь отсюда вон, я вас прикажу расстрелять. Слышите вы?

Панас. Господи Боже мій! А я ж чого сюди прийшов? Я ж не договорив вам, я ж ще сам контрреволюціонер. І жорстокий, попереджаю вас, контрреволюціонер. Не тільки читаю, але й пишу по-українському. От спитайте цю даму. Чого ви посміхаєтесь? Вітаючи всім серцем при-шествіє в особі большевиків соціалізму, я не можу допустить, щоб жив такий контрреволюціонер, як я. Куди прикажете мені стати до стєнки? Туда? Туда? Туда?

Грінберг. (До Софїі.) Что он — больной, что ли? Кто он такой?

Софія. Панасе Антоновичу, можна вам два слова сказать?

Панас. С удовольствием, мадам, с удовольствием. Только, пожалуйста, поскорее, мы с товарищем должны окончить наше дельце.

Виходить Сємянніков, з порога кличе:

— Товарищ Гринберг. На минутку можна вас? Извиняюсь, товарищи.

Грінберг. (Швидко йде до його, й обидва зникають у сусідній кімнаті.)

Софія. Що це значить, Панасе?

Панас. Что именно, мадам?

Софія. (Різко.) Все. Ця комедія, це «мадам», російська мова зо мною. Що це значить?

Панас. Вам не нравиться выражение «мадам»; но ведь это из почтения, мад..., ну, сударыня, если хотите. Единственно из почтения к вам. С особой, которая родно-го отца и брата принесла в икпй святой идее.

могу иначе говорить_г как на языке благородном, на языке наших освободите^ей^шсунщх^наж^ветрч...

Сі5Гф Гя. Дійсно, ви од страху, видно, зовсім збожеволіли.

Панас. Как не збожеволеть, мадам, как не збожево-леть? Ведь вы только взгляните туда за окно: горы трупов этих подлых украинцев. Горы, мадам, понимаете ли вы это? Мальчики, дети, старики. К стенке — и готово. По усам узнают контрреволюцию. Малороссийские усы — и к стенке. И как же не благоговеть перед вами, как не... не божеволеть? А? Ведь это же ясно, что социализм пришел, и не какой-нибудь там гнилой, европейский, а боль-шевитский, российский, самый настоящий. Позвольте преклониться перед вами. (Низько вклоняється)

Софія. (Мовчить.)