В лабіринтах абверу

Я відчував себе того вечора геологом, який несподівано натрапив на багатющі золоті розсипи. Хотілося тут же покопатися в них — задати гетьманчукові безліч запитань. Та довелося наступити на горло власній пісні. Не можна було забувати, що маю справу з досвідченим розвідником. Одне необережне слово могло розвіяти ту нетривку атмосферу довір'я, яка встановилася між нами. Та й боявся я. Боявся того самого, що й мій співрозмовник: чи не контррозвідка абверу устами Долла послала мене до Скоропадського, щоб дав мені атестат цію перед новим завданням. Одне слово, я вирішив: на сьогодні досить.

— Даниле Павловичу, бачу — ви стомлені, дозвольте зайти по інструкції завтра, в перший-ліпший час, коли призначите. Маю дводенную відпустку.

— Ви, пане Козаченко, наче чужі думки вгадуєте. Приходьте прямо сюди на обід. Поговоримо не поспішаючи.

Щоб почувати себе завтра впевненіше, а водночас застрахуватися від обвинувачення, що веду подвійну гру, я вирішив просто з гетьманської резиденції піти на Дессауерштрассе. Долл сидів уже тут, на своєму звичайному місці, як завжди, патякаючи щось російською мовою. Шеф вислухав мою доповідь. Розмову з Данилом я передав майже слово в слово. І поскаржився:

— Ви ставите мене в незручне становище. Хіба я можу мати авторитет як зв'язковий між абвером і гетьманом, коли навіть. про нове своє завдання довіду юсь від Данила Скоропадського. Зрештою, мені однаково — дізнаюсь я про майбутню свою роботу на тиждень раніше чи пізніше, та коли в очах гетьманців я виглядатиму дурником, то найряд чи зможу виконувати роль, відведену мені на Алоїзенштрассе Грубером.

Долл нічого на все це не сказав і звелів очікувати Катценбаха.

— Дякую за щирість, — зустрів мене капітан Кат-ценбах, коли десь за годину Долл покликав мене до нього. — Ви правильно зробили, розповівши про все, що наплів вам цей базіка Скоропадський. І як це пощастило вам розв'язати йому язика, адже пан Данило не з говірких! Куди стриманіший за батька. Ну, та це добре, що він вам вірить. Ви ж бо, сподіваюсь, умієте зберігати військові таємниці?

— Я б не хотів, щоб Данило Павлович мав через мене неприємності. Це теж пошкодило б моїй місії серед гетьманців.

— Не турбуйтеся, все буде гаразд. Зрештою він попрацював за нас, розповівши те, що ми мали сказати вам.

— Але ж я ще нічого не знаю про мої обов'язки на кораблі і там, в Одесі…

— Мене чекають невідкладні справи, — вибачився Катценбах, — а ви посидьте тут з доктором Доллом. Можна за пляшкою вина, сторонніх не буде, і ви зробите своєму шефові подвійну приємність: посидить в хорошій компанії і потренується в російській мові.

Тепер у мене не лишалося сумнівів, що гетьманська розвідка — тільки один з філіалів абверу й гестапо і що Данило встиг розповісти Катценбахові про нашу розмову, а події цього вечора були тільки ще однією перевіркою моєї відданості абверові. Результат її, очевидно, задовольнив і перший і третій відділи. Мені вірили.

Одну з ознак цього довір'я побачив я в тому, що Долл розкрив мені всю комбінацію з пароплавами. Розробили її, безсумнівно, в абвері або в 6-му відділі Головного імперського управління безпеки, яке займається політичним шпигунством за кордоном. А фактичним виконавцем її став представник гетьмана в Лондоні — Коростовець. Він знайшов у Англії судновласницьку кампанію, дві третини капіталу якої належало італійцям та німцям, і зафрахтував у неї 7 пароплавів, що мали ходити під англійським прапором.

Коли Долл розповів мені це, я не міг утриматися від вигуку здивування: адже Німеччина й Англія воювали! Шеф значущо подивився на мене, погрожуючи пальцем, пояснив:

— Саме ці деталі й становлять чи не головну таємницю. Дивись, не бовкни де-небудь. Нам голови повідривають: тобі й мені. Англійський уряд цього не знає, чи принаймні вдає, ніби не знає, англійським же судновласникам однаково: гроші не пахнуть, а ми щедро платимо фрахт. Два пароплави з цих семи вестимуть розвідку проти Рад: один на Чорному морі, другий — на Балтиці. Про решту не знаю, не моє це діло. І остаточно перейшовши на «ти», почав інструктувати:

— До команди обох кораблів увійдуть і розвідники. Ти будеш одним з них. Твоє завдання: під час стоянки в Одесі, де пароплав братиме прядиво й готовий канат, розвідати вогневі точки берегової оборони. Ти говориш без іноземного акценту, й тобі легко буде познайомитися з військовими, місцевими жителями. Порозпитуй їх.

Матимеш із собою ходову іноземну валюту, золото й контрабанду. Мабуть, тобі пощастить зв'язатися з контрабандистами, якими Одеса колись славилась, і на моторному човні або яхті об'їхати узбережжя принаймні на кілька десятків кілометрів од порту. Тоді в пригоді тобі стане оце…

Долл вийняв з внутрішньої кишені піджака докладну карту, узбережжя і план Одеси. На відміну від карти, план був старий, ще дореволюційного видання, досить-таки потертий, з помітками, зробленими синім олівцем.

— Бачиш ці помітки?

— Звичайно…

— По них тобі легше буде орієнтуватися, шукаючи людей, чиї імена назву тобі перед від'їздом.

— Хто вони?