В обіймах Казанови

Ельжбета помітила, що Зревінський крадькома дивиться на неї. Його обличчя, освітлене знизу світлом лампи, раптом здалося Єлизаветі жорстоким і зловісним. Жінка здригнулася. Вона ледве стримала бажання розвернутися й побігти в коридор, а потім до виходу, де на неї чекали озброєні слуги.

Зревінський повів їх до дверей у кінці коридору, які, на перший погляд, були масивнішими й красивішими, ніж ті, повз яких вони проходили по дорозі. Він дістав із кишені ключ і повернув його в замку.

Ельжбета переступила поріг одразу за господарем, відчуваючи на своїй шиї теплий подих Казанови.

Вона оглянула просторе приміщення, більша частина якого залишалася в напівтемряві. Центр кімнати займало ліжко з балдахіном і вільно спадаючими прозорими шторами. Краєм ока вона побачила контури столу та стільців, а також комод із годинником у формі китайської пагоди.

За вікном, що виходило на вулицю Трембацьку, стояла потворна холодна листопадова ніч. Жінка відчула мурашки на шкірі. Чи це був страх, чи перебування в неопалюваному приміщенні, вона точно не знала.

Зревінський власноруч розпалив вогонь у каміні, використовуючи полум’я лампи, міхи та кочергу. Зробилося видніше.

Ельжбета подивилася на годинник. Це було за двадцять хвилин до півночі.

У відчинених дверях з’явився дворецький, несучи графин з вином.

Зревінський жестом попросив його поставити тацю на стіл.

– Може подати щось поїсти? – спитав пан Мауріций вже на порозі, тримаючись за ручку ззовні.

Де Сенгальт запитально глянув на старостину.

Ельжбета чула утиск в животі, але це був точно не голод.

Їй було трохи лячно від цього божевілля.

– Ні, дякую, — відповіла вона, не в силах приховати хвилювання.

Казанова почекав, поки вони залишилися самі. Він підійшов до столу з двома м’якими кріслами, оббитими золотистим штофом. Поклав руку на високу спинку напрочуд м’яким жестом, незвиклим для такого високого і міцного чоловіка.

– Пані присяде?

Старостина підійшла до столу, мережива її сукні тихо шурхотіли, і сіла. Вона жодного разу не наважилася підняти погляд на обличчя кавалера де Сенгальта, хоча й відчувала, що той пильно дивиться на неї.

"Чи він мене зараз торкнеться?". Ця думка супроводжувалася тремтінням; сама Ельжбета не могла зрозуміти, чи то від страху, чи від еротичного напруження.

Казанова розкупорив графин й розлив вино по келихах.

– Будь ласка, пані, це додасть вам сміливості.

Вона наважилася підняти очі.

– Я виглядаю так, нібито мені це потрібно?

Він знову посміхнувся їй.

– Звичайно, — тихо сказав він. – Але не хвилюйтеся, я нічого не зроблю, окрім пані волі та згоди.

Вона звела брови.

– Нічого? Наприклад, ми можемо сидіти там, пити вино і говорити цілу ніч? – знущаючись запитала вона.

– Якщо ви для цього прийшли», — відповів він без краплі насмішки в голосі.

Вона замовкла, розмірковуючи, наскільки він її прогледів її наскрізь і наскільки це була інтуїція розпусника, який мав справу з сотнями жінок.

Той терпляче чекав, дивлячись на неї.

Ельжбета відчула, як червоніє. Вона піднялася зі стільця.

– Загасіть, будь ласка, свічки – ці слова також були актом капітуляції.

Як швидко виявилося, безумовної.

– Я волію бачити тебе в їх сяйві, — серйозно відповів Казанова і зробив крок до неї.

Ельжбета інстинктивно відступила назад і наштовхнулася на стіл. Де Сенгальт схопив її в обійми й притягнув до себе. Вона відчула його теплий подих на своєму обличчі. Жінка заціпеніла, очікуючи, що чоловік зробить їй щось жорстоке. Задере їй сукню і забере свій виграш. Заспокоїть чоловічу пожадливість так, як це робив Миколай, її чоловік, коли він повертався до палацу після тижня пиятики в компанії п’яниці, Кароля Радзивіла. Ельжбета чудово пам’ятала, наскільки огидним він був до неї, як поводився з нею, нібито з селянкою, однією з багатьох, яких викрадав зі своїх маєтків, щоб влаштовувати оргії у мисливському будиночку.

Усі ці жахливі спогади зникли, коли Казанова простягнув до неї руку й погладив її потилицю. Його сильна тепла рука міцніше стиснула Ельжбету за шию. Чоловік був сильний, він міг зробити з нею все, якби побажав.

Жінка здригнулася від думки про небезпеку, з якою зіткнулася в присутності цього дивного чоловіка. Водночас її хвилювала перспектива випробувати щось раніше невідоме.

Вона пристала до нього всім тілом. Старостина відчувала його запах; чоловічий і водночас чуттєвий, дратуючий десь у глибині, де народжується бажання. По Ельжбеті пробігла хвиля приємного тремтіння. Вона почала відчувати впевненість, що ця ніч буде не такою великою жертвою, як вона вважала.

Руки кавалера де Сенгальта ковзнули їй на плечі. Жінка відкинула голову назад і віддалася чуттєвому поцілунку.

Казанова здивував її своєю лагідністю. Він обережно розкрив її рот своїми губами, м’яко вставляючи язик. Вона відчула, як він поклав руки на її стегна й груди.

Тепло його шкіри проникало крізь тканину її сукні, змушуючи її тремтіти. Вона поцілувала його у відповідь і чекала, цікавлячись, що Казанова зробить далі з власним виграшем.