В обіймах Казанови

– Так, тому ми тут і розмовляємо. Впливу мого приятеля було достатньо, щоб інквізитори перевели мене до кращої камери. Просторої і чистої. В ній навіть було вікно з видом на лагуну. Господи, яке це було видовище! Синє море і танцюючі на ньому промені серпневого сонця. Я годинами стояв біля решітки і дивився на цю картину. Здається, я навіть плакав.

– А як щодо діри під ліжком у старій камері?

– Лоренцо і справді виявив діру в підлозі і зажадав більше грошей. Мій приятель дав охоронцеві тисячу цехінів, достатньо, щоб купити цю жадібну душу та змусити його допомогти мені втекти. Як я вже згадував, мені дозволили обмінюватися книжками з іншими в’язнями. Так я познайомився з ченцем на ім’я Бальбі, камера якого була позаду моєї. Монах, як він сам мені зізнався, був ув'язнений в Помбі за те, що позбавив дівоцтва і привів до вагітності кількох служниць. Він уже чотири роки сидів у камері, і не було жодних звісток про те, коли він вийде на волю.

Знаючи, що сам я аж ніяк не зможу втекти, я запропонував Балбі приєднатися до втечі. Він погодився, і оскільки його поведінка досі була бездоганною, охоронці майже ніколи не заглядали до його камери. Тож я вирішив, що саме він повинен забезпечити шлях втечі для нас обох. Це вимагало використання інструменту, який був у мене. Це було звичайне вістря. Лоренцо купив його для мене в місті й контрабандою проніс до моєї камери. Через охорону я передав інструмент до сусідньої камери. Протягом наступних кількох днів Бальбі викопав дірку в стелі. Коли він проломив стелю, то забрався на горище і почав пробивати стелю моєї камери.

Тоді Лоренцо надав мені паперові картини із зображеннями святих, якими я обклеїв стіни та стелю, закривши таким чином дірку в ній.

У нас було все готове для втечі, коли до мене підселили співкамерника. Це був негідник і шпигун інквізиції, такий собі Сорадачі. У цій ситуації Бальбі перестав розширювати дірку в стелі, і мені довелося шукати спосіб позбутися донощика. Я зблизився з Сорадаці і навіть завоював його довіру. У день своєї втечі я напоїв його міцним вином, пляшку якого мені дав Лоренцо, а потім зв’язав і заткнув йому рот.

Датою втечі я свідомо обрав кінець листопада, коли інквізитори мінялися. І цей день охоронці в Помбі влаштовують п'янку і привозять на острів повій з міста.

Я спакував речі й дав знак Балбі спустити мотузку крізь отвір у стелі. Заліз на горище, і ми разом відсунули одну свинцеву плитку покриття даху. Таким чином ми дісталися назовні. Була похмура ніч, і ми рухалися рачки, іноді ковзаючи в темряві, щоб дістатися до вікна. Я розбив скло і заглянув у кімнату. На жаль, було так темно, що я не знав, наскільки низько знаходиться підлога. Не бажаючи ризикувати переламом ніг, я вирішив спочатку спустити Бальбі, оскільки він не витримав би моєї ваги. Коли мій супутник безпечно опинився внизу, я почав шукати місце, де можна було б надійно закріпити мотузку.

У темряві я спіткнувся і покотився з даху. В останню мить вхопився за карниз, щоб врятувати своє життя.

Казанова замовк і зробив ковток вина.

– Я думав, що мені кінець, — чесно зізнався він. – Підтягуючись на руках, спираючись на лікті та живіт, я повільно забрався на дах. Тоді я натрапив на драбину, стару, але досить міцну, щоб витримати мою вагу. З її допомогою я приєднався до Бальбі. Наступні кілька годин ми відпочивали від наших головоломних подвигів, чекаючи, поки охорона уп’ється і засне.

Лише перед світанком, коли сон у людини найміцніший, ми вийшли з приміщення, а потім через архів і сходи спустилися на перший поверх. Тепер треба було реалізувати найризикованішу частину плану.

Хоча ми втекли з камери, ми все ще були за брамою Палацу Дожів. Ми розпакували свої мішки, а потім переодяглися в одяг, який приготували заздалегідь. Ми мали бути схожими на просителів, які прибули до палацу вранці. Щойно солдати відчинили ворота, ми злилися з натовпом прохачів і - перш ніж охоронці помітили нашу відсутність у камерах - вийшли з воріт Помбі. У домовленому місці нас чекала замовлена ​​моїм приятелем гондола.

Пропливши каналами, ми вибралися з міста. У домовленому місці нам передали гроші, документи та новий дорожній одяг. Там я розлучився з Бальбі. Він поїхав до південної Німеччини, а я до Франції, де мав друзів, які могли допомогти мені почати нове життя подалі від венеціанської інквізиції.

Після численних пригод я нарешті дістався Парижа, де негайно відправився шукати захисту маркіза, того самого, про якого я згадував тобі у випадку з Катериною та розпусною черницею. Тоді маркіз був звільнений з посади посла і отримав міністерський портфель при королівському дворі. Фортуна знову стала на моєму боці.

Після обіду Антоній повів їх нагору. Пара опинилася в тісній темній кімнаті. Було ліжко на двох, стіл і стілець, який скрипів від кожного руху сидячого на ньому. Ельжбета підійшла до цих спартанських умов зі стоїчним спокоєм. Вона знала, що буде ще гірше, коли вони переїдуть з центру країни до бідної Литви.