В обіймах Казанови

Холодні грубі руки проникли крізь оборки її сукні. Жінка напружила стегна й перевернулася на живіт. Вона почала повзти між сидіннями до відчинених дверей. Марно, розбійник всією вагою затис її. Він жорстоко схопив Ельжбету за шию. Другою рукою він підняв її сукню вище стегон і зірвав білизну з її сідниць. Вона кричала, але допомоги не було. Вона не знала, чи живий Казанова. Старостина відчувала жахливий жах перед смертю та жорстокого зґвалтування. Щось гаряче і жорстке торкнулося її сідниць. Вона безнадійно намагалася повернути собі свободу.

Розбійник знову закричав російською і вдарив її головою об підлогу. Приголомшена ударом жінка відчула, як тверда рука розсунула її стиснуті ноги, прокладаючи шлях для проникнення.

Вона розпачливо стогнала, шкрябаючи нігтями підлогу під диваном. Раптом вона відчула під пальцями рукоять пістолету. Вона конвульсивно схопила свою втрату. Відтягнула курок і - вигибаючи руку - приклала ствол до боку бандита, який притискав її. Роздався голосний постріл. Бандит тільки гортанно скрикнув. Він напружився, захарчав, мабуть, бажаючи матюкнутися, і в конвульсіях впав на жінку.

Ельжбета відпустила пістолет, який ще димів, і спробувала виповзти з-під трупа. Скотиняка був важчий, ніж за життя. Їй довелося перевернутися на живіт і відштовхнути його від себе. Після кількох спроб їй це вдалося. Використовуючи долоні, лікті та коліна, вона трохи поворухнула тіло і вилізла з-під смердючої ваги. Пістолетний постріл все ще дзвенів у неї в вухах. Жінка стала навколішки біля відчинених дверей карети і кілька секунд дивилася на кров, що текла з отвору від кулі. Вона інстинктивно витерла руки об сукню й здригнулася, побачивши, що одяг просочений кров’ю.

Усі ці події відбулися протягом однієї-двох хвилин, але Ельжбеті вони здалися цілою вічністю. Налякана, вона покинула карету, не зважаючи на ризик. Сходинки не були спущені, тож вона зіскочила на землю, тримаючись за поручні, і мало не перечепилася об ноги застреленого Казановою розбійника.

Венеціанець ще й досі жив, відбиваючи напади двох озброєних гвинтівками з багнетами головорізів, тримаючи їх на відстані за допомогою шпаги.

Ельжбета озирнулася в пошуках своїх слуг. Кучер висів на козлах карети, зачепившись ногами за лавку. В його животі була глибока рана.

Помічника кучера вона не бачила. Подумала, що той утік, або його вбили.

Раптом щось мокре ляпнуло їй в чоло, Ельжбета підняла голову й глянула на дах карети. Це був Антоній, що звисав над поруччям багажника. Очі лакея, холодні й вирячені, дивилися на неї з жахливою порожнечею, а з його розкритого рота капала кров. Ймовірно, він там переховувався від бандитів, але це не врятувало його від смерті.

Вона знову озирнулася на Казанову, якого оточили головорізи, які відтісняли його до кущів. У Джакомо кровоточила рана на стегні, і він все гірше міг впоратися з тиском нападників.

Вона мала щось зробити, але не знала, що робити.

Погляд Ельжбети впав на мертвого розбійника, що лежав біля її ніг. Куля, випущена з пістолета, який був у Казанови, вирвала з чоловіка шмат плоті від шиї, оголюючи хребет і щелепу. П’ятнадцять хвилин тому старостина, мабуть, знепритомніла б від такого жахливого видовища, але тепер усе, що вона відчувала — це були втома та гнів. Сокира, випущена бандитом у момент смерті, валялася на відстані витягнутої руки, потрібно було лише присісти або нахилитися, щоб підняти її. Вона не завагалася це зробити. Сокира була масивною і незграбною, але вага інструменту додавала їй впевненості. Ельжбета міцніше стиснула дерев’яне топорище обома руками й рушила до бійців.

Казанова знову похитнувся на пораненій нозі й ледве уникнув удару багнетом. Бандити, зайняті боєм, не помітили, як жінка знайшлася у них за спинами. Ельжбета розмахнулась і заплющила очі перед тим, як лезо сокири зі страшним тріском вп’ялося в череп найближчого до неї розбійника. Вона відчула, як хтось витягнув топорище з її руки.

Вона відкрила очі від страху, що другий розбійник помститься їй, але в цей момент того пронизала шпага Казанови.

Вони були врятовані. Жінка відчула, що її ноги ослабли, і вона впала навзнак. Перш ніж вона впала на землю, сильні чоловічі руки підхопили її й підняли. Крізь туман в очах Ельжбета побачила обличчя Джакомо, коли він ніс її до карети.

Жінка думала про чоловіка, якого тільки що вбила. Її почало рвати.

Казанова поставив її на землю і тримав зігнутою, щоб Ельжбета не впала в смердючу калюжу. Коли нудота вщухла, він простягнув їй шарф. Вона витерла рот і випросталася.

Всюди лежали мертві, закривавлені люди. Вона особисто вбила двох з них.

Лише тепер Ельжбета почала розуміти, що вбивство бандитів ще не означає кінець їхнім бідам. Вони залишилися самі, на відлюдді, без прислуги. Наче цього було недостатньо, один із коней був серйозно поранений і не міг тягнути екіпаж.

Казанова простягнув їй руку. Вона вдячно оперлася на неї.

– Ти була дуже сміливою, — вдячно сказав він.

– У мене завжди була схильність поводитися по-дурному.

– Я б назвав це мужністю.