Верн Ж. Діти Капітана Грната

Але слід сказати, що, незважаючи на всі розпитування, всі натяки, всі підозри Мак-Наббса, Паганель так і не розстебнув жодного ґудзика. Не розстебнув навіть тоді, коли «Дункан» перетинав екватор і смола, якою були зашпакльовані щілини на палубі, топилася від п’ятдесятиградусної спеки.

— Він такий неуважний, що гадає, напевно, що ми в Петербурзі, — казав майор, дивлячись, як Паганель загортається в широченний плащ, немов була така холоднеча, що ртуть замерзла! в термометрі.

Нарешті дев’ятого травня, через п’ятдесят три дні після виходу з бухти Талькагуано, Джон Манглс помітив вогні маяка на мисі

Клір. Яхта ввійшла в канал Святого Георга, перетнула Ірландське море і десятого травня була в Клайдській затоці. Об одинадцятій годині ранку «Дункан» кинув якір у Думбартона, а о другій годині ночі його пасажири, яких горяни вітали голосним «ура», вже увіходили до Малькольмського замку.

Мабуть, так судилося, що Гаррі Грант і двоє його товаришів врятуються, що Мері Грант повінчається з Джоном Майглсом у старовинному соборі Святого Мунго, а Роберт стане найвідважні-шим моряком, як його батько Гаррі Грант і Джон Манглс, а також

і разом з ними, за допомогою Гленарвана, здійснюватиме великі плани капітана Гранта. Але що ж судилося Паганелю — помирати нежонатому? Напевно, ні. Наш учений після всіх своїх героїчних подвигів не міг не зажити слави. Його неуважність викликала захоплення у світських салонах Шотландії. Географ набув неймовірної популярності і побувати скрізь, куди його запрошували, просто фізично не міг.

Саме тоді одна мила тридцятирічна дівчина, не хто інша, як двоюрідна сестра майора Мак-Наббса, особа трохи ексцентрична, але добра і досі ще вродлива, закохалася в дивака-географа і запропонувала йому руку й серце. У цій руці був мільйон, але розмов про її багатство уникали.

Паганель ие був байдужий до ніжних почуттів міс Арабелли, однак освідчитися їй ие наважувався.

Посередником між цими двома серцями, створеними одне для одного, став майор. Він навіть сказав Паганелю, що одруження — це та остання неуважність, що географ може собі ще дозволити.

Але дивна річ! Паганель ніяковів і ніяк не міг спромогтися сказати своє рішуче слово.

— Невже міс Арабелла вам не подобається? — не раз запитував його Мак-Наббс.

— О, майоре! Вона чарівна, — запевняв Паганель, — навіть занадто чарівна! І, зізнатися, я був би радий, коли б ця, чарівність міс Арабелли не так би впадала в око. Мені б хотілося знайти в ній хоч якийсь недолік!

— Заспокойтеся, — відповідав майор, — недолік знайдеться, і не один. У найбездоганнішої жінки є свої недоліки. Отже, Паганелю, зважуйтесь нарешті!

— Не можу, — відповідав Паганель.

— Але скажіть же, мій учений друже, чому ви вагаєтеся?

— Я недостойний міс Арабелли, — незмінно відповідав географ.

Віг був непохитний у своєму рішенні.

Нарешті, одного разу настирливий майор загнав таки в тісний кут географа, і той, щоправда під великим секретом, ушанував його довір’ям і розповів таке, що було б наруч поліції, якби їй колись знадобилися прикмети нашого вченого. '

— Он воно що! — вигукнув майор.

— Отожбо, — мовив Паганель.

— Але яке це має значення, мій шановний друже?

— Гадаєте, що не має?

— Навпаки, завдяки цьому ви є ще більш незвичайні! Це подвоює ваші достоїнства, робить вас єдиним у своєму роді, а саме про такого чоловіка і мріяла завжди Арабелла.

Незворушно серйозний майор, сказавши це, вийшов, а Паганель залишився сам-один у тривожних роздумах.

Між Мак-Наббсом і Арабеллою відбулася коротка розмова.

Два тижні по тому в Малькольмському замку з великою помпою святкували весілля Жака Паганеля і міс Арабелли. Наречений 'був чудовий, проте, як і раніше, застебнутий на всі ґудзики, наречена — теж чудова.

І таємниця Паганеля так і залишилася б назавжди нерозгаданою для всіх, коли б майор не повідав її Гленарванові, а той не розповів би про неї Елен, а Елен, у свою чергу, не нашептала її місіс Манглс. Одне слово, таємниця дійшла до місіс Олбінет, а вже по тому стала загальним надбанням.

Паганеля під час його триденного перебування в маорійців татуювали — татуювали від ніг по самісінькі плечі. На грудях у нього був зображений геральдичний птах ківі, що розпростер свої крила, уп’явшись дзьобом у серце.

Ця — і тільки ця — пригода, на думку Паганеля, вилізла йому боком. Він ніколи не пробачив новозеландцям свого татуювання. Саме ця пригода спричинила те, що він, попри численні запрошення, так і не повернувся до рідної Франції, хоча дуже страждав з цього приводу. Вчений боявся, що Географічне товариство в особі свого татуйованого вченого секретаря візьмуть на кпини карикатуристи й газетярі-гострослови.

Повернення капітана Граита на батьківщину шотландці відсвяткували як подію загальнонаціональну, і Гаррі Грант став найпопу-лярнішою людиною у всій давній Каледонії. Син його Роберт пішов стопами батька і за допомогою Гленарвана здійснює батьківський проект зі створення шотландської колонії иа островах Тихого океану.

ЗМІСТ

ЧАСТИНА ПЕРША

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

ВЕРН ЖУЛЬ

ДІТИ КАПІТАНА ГРАНТА