Верн Ж. Діти Капітана Грната

Ох, це був такий тривожний день! Як тільки серце не розірвалося у мене в грудях! Мої товариші запалили багаття на одній з вершин острівця. Настала ніч, але яхта ніяк не давала знати, що нас на ній помітили. Але ж усі сподівання на свій порятунок ми тепер покладали на яхту. Невже і вона зникне з наших очей? Темрява ставала дедалі густішою. Вночі судно могло обігнути острів і піти у відкритий океан. Не можна було зволікати з рішенням. Я кинувся у воду і поплив до яхти. Надія потроювала мої сили. З нелюдською енергією я розтинав хвилі. Яхта була вже від мене за якихось тридцять саженів, коли раптом вона змінила галс. Отоді я почав щодуху волати про допомогу і ті відчайдушні кри-ри, що почули мої діти, комусь могли здатися слуховою галюцинацією. Я повернувся на берег знесилений, зломлений хвилюванням і втомою. Матроси напівживого підібрали мене на березі. Ця остання ніч, що її провели ми на острові^ була жахливою. Ми тепер зрозуміли, що назавжди приречені на самотність. Але почало розвиднюватися, і ми побачили, що яхта все ще тут і повільно курсує неподалік. Потім ви спустили човна... Ми були врятовані!

І яке велике щастя: діти, мої дорогі діти були в цьому човні, вони простягали до мене руки!..

Гаррі Грант закінчив свою розповідь, і його щастя було безмежним, бо поруч з ним сиділи його діти — Мері й Роберт. І тільки тепер капітан довідався, що був зобов’язаний своїм порятунком тому документу, що він за тиждень після катастрофи поклав у пляшку і кинув у море.

Але про що думав Жак Паганель під час розповіді капітана Гранта?

Шановний географ вже вкотре перетрушував у пам’яті слова документа. Він пригадував одде за одним усі три свої тлумачення, які всі три виявилися неправильними. Як же значився у цих напівз’їдеиих морською водою аркушах острів Марії-Терезії?

Паганель не втримався. Він схопив за руку Гаррі Гранта і запально вигукнув.

— То скажіть же мені нарешті, капітане, про що йшлося у вашому загадковому документі!

Усі враз замовкли, почувши ці слова географа: адже зараз вони почують розгадку таємниці, що її вони марно намагалися розгадати впродовж дев’яти місяців!

— Чи пам’ятаєте ви точно, капітане, зміст документа? — вів далі Паганель.

— Звісно пам’ятаю, — відповів Гаррі Грант. — Дня не минало, щоб я не повторював кожне слово, що було в ньому: адже на цей документ ми покладали всю нашу надію.

— Що ж то були за слова, капітане? — спитав Гленарван. — Розшифруйте нам їх, потіште нарешті наше вражене самолюбство!

— До ваших послуг, — відповів Гаррі Грант. — Як ви добре знаєте, три документи, які я, аби збільшити шанси на порятунок, вклав у пляшку, написані були трьома мовами. Який із трьох вас цікавить?

— Зміст їх різний? — запитав Паганель.

— Однаковий, за винятком єдиної назви.

— Тоді, будь ласка, повідомте нам французький текст, — сказав Гленарван. — Він був найменше пошкоджений водою, і зі своїми тлумаченнями ми, головним чином, виходили з нього.

— Ось дослівний зміст цього документа: «Двадцять сьомого червня 1862 року трищоглове судно «Британія» із Глазго зазнало аварії за тисячу п’ятсот льє від Патагонії, у Південній півкулі. Два матроси і капітан Грант дісталися до острова Табор...»

— Що? — вигукнув Паганель.

— «Тут, — продовжував. Гаррі Грант, — зазнаючи тяжких випробувань, вони кинули цей документ під 153° довготи і 37° 1Г широти. Допоможіть їм».

Почувши слово «Табор», Паганель схопився на ноги, а потім, ие в змозі стримати себе, вигукнув:

— Як — острів Табор? Але ж це острів Марії-Терезії!

— Цілком правильно, містере Паганелю, — відповів Гаррі Грант. — На англійських і німецьких картах — Марія-Терезія, а на французьких — Табор.

У цю хвилину дошкульний стусан межи плечі пригнув Паганеля майже до землі. Слід сказати, що це вперше за весь час втратив самовладання майор.

— Оце так географ! — презирливо проказав Мак-Наббс.

Але Паганель навіть не відчув майорового стусана. Що міг значити цей стусай порівняно з ураженим самолюбством ученого!

До істини він наближався поступово, — почав Паганель свою сповідь капітану Гранту. Патагонія, Австралія, Нова Зеландія здавалися йому безперечним місцезнаходженням тих, хто зазнав аварії. Уривок слова contin, що він витлумачив спочатку як continent (континент), поступово набув свого справжнього значення: continuelle (постійна); indi означало спочатку indiens (індіанці), потім indigenes (тубільці) і, нарешті, було правильно витлумачене як слово indigence (позбавлення). Тільки уривок слова abor увів в оману проникливого географа. Паганель затято вбачав у ньому корінь дієслова aborder (причалювати), тоді як насправді це було частиною французької назви того острова Марії-Терезії, де знайшли притулок ті, хто зазнав аварії на «Британії»: острів Табор. Щоправда, цієї помилки важко було уникнути, оскільки на корабельних картах, що були на «Дункані», цей острівець значився як « Марія-Терезія».