Читаем Вежа з чорного дерева полностью

Девід пояснив, що Сенді захворіла на вітрянку і в останню хвилину в неї підскочила температура.

— Дружила вилетить до Парижа в п'ятницю. Якщо дочці покращає. Там я її зустріну.

Пильні очі знову допитливо глянули на нього.

— То, може, показати вам кімнату?

— Якщо ваша ласка...

— Прошу.

Ледь помітним порухом руки дівчина показала, щоб він ішов слідом, і обернулася до сходів — така проста, біла, якась несподівано скромна, наче служниця, зовсім не схожа на ту, яку він щойно бачив.

— Чудова кімната,— промовив Девід.

Вона доторкнулася до почорнілих від часу поручнів.

— П'ятнадцяте століття. Так кажуть принаймні,— мовила дівчина, не повертаючи голови.

І все. Ніяких питань, наче він зазирнув як сусіда, що мешкає за якихось п'ять миль звідси.

Коли сходи кінчилися, вона повернула праворуч і пішла коридором, застеленим посередині очеретяною матою. Дійшовши до інших дверей, прочинила їх, ступила крок уперед і, не випускаючи ручки, подивилася на Девіда таким самим дивним поглядом, як patronne[6] готелю, де він провів уже одну ніч. Девід не здивувався б, якби вона зараз сказала, скільки він має платити за кімнату.

— Ванна поруч.

— От і чудово. Піду заведу в двір машину.

— Як вам завгодно.

Дівчина зачинила двері. Від неї віяло якоюсь неприродною, майже вікторіанською поважністю, що не пасувало до галабії. Поки вони поверталися коридором до сходів, Девід запитав з доброзичливою усмішкою:

— А як вас?..

— Генрі називає мене Мишею.

Нарешті вираз її обличчя змінився, хоча Девід не був певен, що то: стриманість чи виклик.

— Ви давно його знаєте?

— З весни.

Девід спробував викликати дівчину на дружню розмову.

— Я знаю, він не в захваті від таких візитів.

Вона ледь помітно стенула плечима.

— Коли робити все йому наперекір. Тоді він здебільшого лається.

Дівчина ніби намагалася в чомусь його переконати; де було очевидно. Може, здогадалася, що він бачив їх у саду і тепер показувала, на якій відстані звикла тримати гостей. Девід уже встиг зрозуміти, що дівчина виконує тут обов'язки хазяйки дому, але поводилась вона так, наче цей дім був їй байдужий. Спустившись по сходах, вона попрямувала до виходу в сад.

— Тут? За півгодини? Я розбуджу його о четвертій.

Девід посміхнувся: дівчина говорила, наче турботлива нянька, байдужа до думки інших про того, кого вона називала просто «Генрі» або «він».

— Чудово.

— Почувайтесь comme chez vous[7]. Гаразд?

Дівчина постояла з хвилину, ніби зрозуміла, що досі трималася надто холодно й стримано. На її обличчі відбилося щось схоже на ніяковість і з'явилася бліда тінь привітної усмішки. Проте вона відразу ж опустила очі, повернулася і, м'яко ступаючи босими ногами, пішла до саду. У дверях сонячні промені на мить вихопили з галабії обриси дівочої постаті. Девід згадав, що так і не спитав про собаку. Та, зрештою, дівчина, мабуть, вже сама про все потурбувалася. Навряд чи Девіда коли-небудь приймали в чужому домі так негостинно... наче він хотів забагато, але ж насправді це зовсім не так. І, звісно, він і не сподівався зустріти тут оцю дівчину. Девід зрозумів, що старий давно нехтує правилами гостинності.

Девід повернувся садом до воріт. Добре, хоч про замок сказала: він розімкнувся відразу. Девід заїхав у двір, зупинив машину в затінку під каштаном біля фасаду. Прихопивши невеличку валізку, портфель і джинсовий костюм з вішалкою, зайшов у дім. Зі сходів кинув оком крізь розчинені двері у садок, але дівчат там уже не було. Піднявся на другий поверх і в коридорі зупинився перед двома картинами. Він помітив їх, ще коли дівчина показувала йому кімнату, але не міг пригадати ім'я художника. А тепер... ну, звичайно ж, це Максимільен Люс. Пощастило старому, купив картини ще до того, як на мистецтві стали наживатися, вигідно вкладаючи капітал у картини. Девід навіть забув, як негостинно його тут зустріли.

Кімната була умебльована просто: двоспальне ліжко (незграбний натяк на стиль» ампір), поточена шашелем горіхова шафа, стілець, старий шезлонг з потертою зеленою оббивкою, вкрите плямами дзеркало в позолоченій рамі. В кімнаті попахувало сирістю, як у приміщенні, яким рідко користуються. Меблі, мабуть, потрапили сюди з місцевих аукціонів. І раптом, серед усього цього — Лоренсен з підписом автора; картина так не пасувала до цієї обстановки. Девід спробував зняти її, щоб роздивитися при кращому освітленні. Але виявилося, що раму пригвинчено до стіни. Він усміхнувся і похитав головою: шкода, що Бет не може цього побачити.


Перейти на страницу:

Похожие книги

Шантарам
Шантарам

Впервые на русском — один из самых поразительных романов начала XXI века. Эта преломленная в художественной форме исповедь человека, который сумел выбраться из бездны и уцелеть, протаранила все списки бестселлеров и заслужила восторженные сравнения с произведениями лучших писателей нового времени, от Мелвилла до Хемингуэя.Грегори Дэвид Робертс, как и герой его романа, много лет скрывался от закона. После развода с женой его лишили отцовских прав, он не мог видеться с дочерью, пристрастился к наркотикам и, добывая для этого средства, совершил ряд ограблений, за что в 1978 году был арестован и приговорен австралийским судом к девятнадцати годам заключения. В 1980 г. он перелез через стену тюрьмы строгого режима и в течение десяти лет жил в Новой Зеландии, Азии, Африке и Европе, но бόльшую часть этого времени провел в Бомбее, где организовал бесплатную клинику для жителей трущоб, был фальшивомонетчиком и контрабандистом, торговал оружием и участвовал в вооруженных столкновениях между разными группировками местной мафии. В конце концов его задержали в Германии, и ему пришлось-таки отсидеть положенный срок — сначала в европейской, затем в австралийской тюрьме. Именно там и был написан «Шантарам». В настоящее время Г. Д. Робертс живет в Мумбаи (Бомбее) и занимается писательским трудом.«Человек, которого "Шантарам" не тронет до глубины души, либо не имеет сердца, либо мертв, либо то и другое одновременно. Я уже много лет не читал ничего с таким наслаждением. "Шантарам" — "Тысяча и одна ночь" нашего века. Это бесценный подарок для всех, кто любит читать».Джонатан Кэрролл

Грегори Дэвид Робертс , Грегъри Дейвид Робъртс

Триллер / Биографии и Мемуары / Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза