Вежа з чорного дерева

«Гай-гай! — думає собі Елідюк,— я збився з дороги. Занадто довго я пробув отут. Будь проклятий той день, коли я вперше глянув у бік цієї землі. Я втратив тяму через Гіліадон, а вона через мене. Якщо ж я попрощаюсь із нею тепер, комусь із нас не жити. А може, й обом. І все-таки я маю їхати — так велить мені в листі бретонський король і дане мною слово. А крім того, я заприсягнувся дружині у вірності. Мені треба отямитись. Не можу я більше тут лишатися, вибору в мене немає. Якби я одружився з Гіліадон, церква ніколи б не освятила цей шлюб. Як не глянь, усе безвихідь. О боже, несила думати, що більше ніколи по побачу її! Але хай би чого це коштувало, я маю бути щирим із коханою. І вчиню саме так, як вона того забажає. Її батько досягнув надійного миру і ніхто більше не схоче йти на нього війною. Я ж пошлюся на тяжке становище бретонського короля і спитаю дозволу вирушити ще до заходу сонця. І це не порушує нашої угоди: я полишаю цей край, тільки-но встановиться мир. Побачусь із Гіліадон і все їй поясню. Тоді вона скаже, чого бажає, а я зроблю все, щоб вволити її волю.

І, не гаючи часу, Елідюк рушив до короля просити дозволу на від'їзд. Він пояснив, у якій скруті тепер Бретань, і показав листа бретонського короля — не лист, а волання про допомогу. Старий король читає і розуміє, що тепер він втратить Елідюка. Король дуже з того засмутився і стурбувався. Він запропонував лицареві частину своїх володінь, третину спадку і королівську скарбницю. Він зробить для Елідюка стільки, що той довіку йому дякуватиме. Аби тільки лишився!

Та Елідюк непохитний.

— Тепер, коли мій король у небезпеці і доклав таких зусиль, щоб розшукати мене, я повинен прийти йому на підмогу. Ніщо мене тут не затримає. Але якщо вам будь-коли знадобляться мої послуги знов, я охоче повернусь і приведу з собою ще багато лицарів.

Король подякував і відпустив Елідюка без подальших умовлянь із щедрими дарами: золото й срібло, гончаки й копі, прегарні шовки. Елідюк узяв лише найнеобхідніше. Тоді чемно попросив у короля дозволу поговорити з королівною.

— Дати такий дозвіл — для мене радість,— відповів король.

Елідюк посилає наперед служницю — відчинити двері до світлиці Гіліадон. Тоді й сам заходить до неї. Побачивши коханого, Гіліадон вигукнула його ім'я й обійняла в пристрасному пориві. Тоді вони стали міркувати, що далі робити, і Елідюк коротко пояснив, що жене його в дорогу. Та коли розтлумачив усе як слід, але не спитав у милої дозволу на від'їзд, дівчина зблідла і ледь не зомліла. Побачив таке страждання коханої Елідюк — і мало не збожеволів. Він цілує її в уста і, розчулившись, плаче. Тоді підхоплює її на руки і тримає отак, аж поки королівна приходить до тями.

— О, наймиліша в світі... боже милий... послухайте — ви для мене — життя і смерть, ви — усе моє буття. Тому я і прийшов, щоб ми поговорили про це і вірили одне одному. Я маю їхати додому. Ваш батько дозволив мені. Але хай би що зі мною сталося, я зроблю все так, як ви забажаєте.

— Тоді візьміть мене з собою, як не хочете лишитись! А не візьмете, я руки накладу на себе! Ніколи вже мені не знати радості та щастя!

Елідюк на те ласкаво говорить: яка вона гарна, як пристрасно він її кохає.

— Але я свято заприсягнувся вашому батькові вірою і правдою рік слугувати. Якщо ж я заберу вас із собою, то порушу дане мною слово, поки воно дійсне. Я присягаюсь, я обіцяю вам усім серцем: як дозволите мені зараз поїхати на деякий час і призначите день повернення, то ніщо в світі не зупинить мене, поки я живий і здоровий. Життя моє у ваших руках.

Як палко кохала його Гіліадон! Вона призначила день, коли він мав повернутись і забрати її. Закохані розлучились у сльозах і горі, обмінявшись золотими каблучками і ніжно цілуючи одне одного.

Елідюк вирушив до моря і при сприятливому вітрі швидко його переплив. Коли ж приїхав додому, король Бретані нечувано зрадів. Раділи його друзі й родичі, всі бретонці, а найдужче — Елідюкова дружина, що залишилась такою ж привабливою і гідною чоловіка, як і завжди. Та весь час ходить мовчазний Елідюк, поринувши в думи про своє пристрасне кохання в Англії. Ніщо не миле його очам — сам похмурий, не посміхнеться. Не бути йому щасливим, поки знову не побачиться з Гіліадон.

Дружина Елідюкова глибоко переживала його потайливість, не відаючи, що є тому причиною. Стало їй жаль себе, і тоді почала вона всіляко розпитувати, чи Елідюк не чув, бува, від когось, ніби вона поводилася негоже під час відсутності чоловіка. В такому разі вона готова захистити свою честь перед усіма, хай тільки він забажає.

— Пані моя, ніхто не звинуватив вас ні в чому лихому. Але я свято заприсягнувся королю тієї землі, де жив, що повернуся до нього. Я дуже йому потрібен і пообіцяв, що приїду через тиждень, тільки-но бретонський король залагодить мир. Але повернутись додому назавжди я зможу тільки тоді, коли виконаю одну дуже важливу справу. І ніщо не розрадить мене, поки я не опинюся там. Своєї обітниці я не порушу.