Вежа з чорного дерева

Я гадаю, що для розгадки його вчинку дуже важливий отой незрозумілий жест — агресивно піднятий великий палець, якого він тицьнув мені перед очі. Цілком очевидно, що класичне тлумачення цього знаку — милосердя — виключалося. Так само очевидно, що він не був вжитий і в широко розповсюдженому сучасному значенні — «все гаразд». Повернувшись в Лондон, я звернув увагу на те, що цим знаком часто користувалися робітники, які зносили будинки напроти вікон моєї квартири. Я не міг відірватися від цього видовища, бо останнім часом забагато думав про смерть і руйнування. Мене вразила безліч значень, що їх робітники вкладали в цей жест: він означав звичайне «так», коли важко перекричати гуркіт; «розумію» чи «зроблю, як ти хочеш»; міг, як не дивно, означати і наказ далі щось робити (коли піднятий палець, наприклад, довго доказувати водієві ваговоза, що рухається заднім ходом) і «зупинитись» (коли палець раптово підняти під час того ж маневру машиною). Але хай би що він означав — агресії в ньому немає. Лише через кілька місяців я здогадався.

Є в мене одне невеличке уподобання — полюбляю дивитися футбольні матчі по телевізору. Не можу з певністю сказати, що дає мені споглядання цієї беззмістовної біганини; може, відчуття переваги людини розумової праці перед тими, хто віддає так багато фізичної енергії сучасному еквівалентові римського цирку. Та одного вечора мою увагу привернув гравець, що саме вибігав на поле. Він точнісінько так само показав піднятий великий палець групі болільників, які галасували на ближніх до нього трибунах. Один чи два болільники навіть відповіли тим самим. Гра ще не почалась, і я добре зрозумів, що вони хотіли сказати: ми сильні духом, ми переможемо. Мене наче грім ударив. Я раптом збагнув, що мав на увазі мій злодій. Це було попередження: безкомпромісний поєдинок ось-ось почнеться і команда, до якої він належить, сповнена рішучості виграти. Він недвозначно проголошував: це тобі так просто не минеться. Складається враження, що я міг би сказати йому те ж саме і мав на це вагоміші причини. Однак сам я гадаю, що ні. Спалені папери мали посилити моє враження від піднятого пальця. Але за тим і другим ховався страх, або принаймні ненависть, викликана свідомістю того, що перевага в майбутньому поєдинку на моєму боці. Як це не дивно, хоч він і був господарем становища, коли брати до уваги фізичну силу, в його очах я залишався сильнішим.

Все сказане наштовхує мене на попередній висновок. Мені бракує доказів того, що він правильний. Та й докази стали менш вагомими, бо я сам визнав, що не впевнений в їхній переконливості. І все-таки, на мій погляд, деякі особливості мови цього молодика (хоч, може, їх було не так густо, як я описав) вельми промовисті. Одна з таких особливостей — вживання слова «старий». Я знаю, що серед молоді воно дуже поширене. Проте до мене, гадаю, він звертався так не випадково. Почасти це робилося з наміром образити. Але була тут, мабуть, і прихована, дещо жалюгідна спроба розмовляти як рівний з рівним. Цим словом він хотів сказати: нам ніщо не заважає спілкуватися, ми відрізняємося один від одного лише віком, освітою, походженням і таке інше. Проте насправді це слово означало визнання, ба навіть жах перед прірвою, що нас розділяла. Я не перебільшу, коли скажу: те, чого я не почув («Старий, твоя біда в тому, що ти погано слухаєш»), було німим воланням про допомогу.

Друга особливість молодикової мови полягала в зловживанні питальним словом «так?», яке він вставляв у найрізноманітніші фрази, що могли обійтися й без цього слова. Я знаю — воно теж надзвичайно поширене серед молоді і його необережно було б вважати за щось інше, ніж звичайнісінький вигук, бездумний повтор. Однак я гадаю, що «так?» — одне з найвикривальніших слівець нашого часу. З погляду граматики, воно частіше вживається як еліпсис для «Чи не так?», «Чи маю я рацію?». Та глибинний зміст його, я певен, завжди зводиться до останнього значення. Це однаково, що сказати: «Я далеко не певен, що маю рацію». Звісно, це може звучати і як агресивне: «Спробуй-но скажи, що я не маю рації!» Але навіть тоді воно не означає впевненості в собі. В основі своїй це слово виражає сумнів або страх, звучить як безпорадне parole[79] в пошуках втраченої langue[80]. За всім цим ховається недовіра до мови. Такі, як цей молодик, сумніваються не стільки в своїх думках, скільки в своїй здатності точно висловлюватися. Оці мовні викрутаси — не що інше, як свідчення культурного занепаду. Вони означають: «Я не можу чи майже не можу порозумітися з тобою». Оце і є справжня знедоленість, гірша за бідність.