Вежа з чорного дерева

Наступний тиждень він почав з міс Парсонс. Франческа й Кароліна повернулися, одна з вілли поблизу Малаги, друга — з морської подорожі довкола Греції — і тепер уся сім'я зібралася в Тетбері-Хол. Міс Парсонс тим часом захищала родинний форт у Лондоні. Сержант знову повернувся з нею до подій, що відбувалися вранці у п'ятницю — того дня, коли зник Філдінг. Містер Філдінг продиктував з п'ятнадцять ділових листів, потім працював над паперами, поки вона друкувала ті листи. Більшу частину ранку він провів у вітальні, нікуди не виходив. Вона виходила з квартири — хвилин на двадцять,— купити сендвічів у кулінарії біля Слоун-сквер. Повернулася відразу після першої, приготувала кави й занесла йому разом із сендвічами. Такі імпровізовані обіди в п'ятницю були звичайним явищем. Повернувшись, ніяких змін у Філдінгу вона не помітила. Розмовляли про її поїздку на вихідні до Гастінгса. Він сказав, що й сам з нетерпінням чекає вихідних, коли зможе нарешті відпочити без гостей у себе в Тетбері-Хол. Звісно, він тримався з нею невимушено, адже вона вже так давно працює в нього. В його родині її називають просто «Пе». Вона часто бувала в Тетбері. Вважає, що вона не тільки секретарка, а й «нянька».

Сержант зрозумів, що торкатися Філдінгового минулого слід обережно. «Пе» самовіддано захищала добре ім'я свого шефа і як юриста, і як політика. У сержанта промайнула цинічна думка: для порушення закону, а надто в Сіті, необов'язково порушувати його букву. Філдінг був обізнаний у цій галузі краще ніж будь-хто. Проте секретарка рішуче відкидала припущення про те, що він має рахунки в закордонних банках. Містер Філдінг ніколи не виявляв прихильності до махінаторів, які ухиляються від сплати податків. Його позиція у справі Лонро (ще один тогорічний скандал, у якому були замішані торі) збігалася з поглядом прем'єр-міністра: «капіталізм у найгірших своїх виявах». І все-таки, обережно наполягав сержант, коли б він справді захотів мати таємний рахунок за кордоном, він знав, як це зробити? Тут заговорило вражене самолюбство секретарки. Вона знає про фінансові справи і можливості містера Філдінга не менше, ніж він сам. Цього просто не могло бути.

Запитавши, чи, бува, не скакав містер Філдінг у гречку, сержант наткнувся на ще міцніший мур: нічого подібного вона ніколи за ним не помічала й нічого більше на цю тему додати не може. Хто-хто, а містер Філдінг надто поважав себе, щоб піти на якусь інтрижку. Дженінгс змінив тактику.

— Чи не згадував він того ранку про вечерю напередодні в товаристві сина?

— Згадував. Він знає, що я люблю його дітей.

— Він був задоволений?

— Звичайно.

— Але ж їхні політичні погляди розбіжні?

— Молодий чоловіче, це ж батько й сип» Вони сперечалися, бувало. Містер Філдінг навіть жартував з цього приводу: мовляв, у Пітера перехідний вік. В його літа він і сам був такий. Я напевне знаю, що в сорок п'ятому році він мало не проголосував за лейбористів.

— Може, були якісь гіркі спогади про ту зустріч, може, він згадував про якусь сварку?

— Нічого подібного. Сказав, що Пітер добре виглядає. Що його нова подруга — чарівна дівчина.— І додала: — Гадаю, він був трішечки засмучений тим, що вони не збираються до Тетбері-Хол на вихідні. Але його не дивувало, що в дітей своє життя.

— Отже, Пітер нічим його не засмучував?

— Та ні, чого б це? Він блискуче вчиться.

— Але не поспішає йти батьковими слідами?

— Всі чомусь гадають, що містер Філдінг — якийсь вікторіанський тиран. А він — людина широких поглядів.

Сержант усміхнувся.

— Хто всі, міс Парсонс?

— Ваш начальник, наприклад. Він ставив мені ті ж самі питання.

Сержант спробував удатися до лестощів: ніхто не знає містера Філдінга краще за неї, тому від неї так багато й чекають.

— Я вже ламала над цим голову, ясна річ. Але й досі не можу повірити в те, що сталося. А от щодо причина...

— Блискучий здогад? — Він знову посміхнувся.

Секретарка подивилася на складені на колінах руки.

— Як вам сказати. Він не давав собі ніякого перепочинку.

— Далі?

— Можливо, щось у ньому... Я не повинна була б цього казати. Це лише мої припущення.

— Вони можуть нам придатися.

— Ну, в ньому могло щось зламатися. І він зірвався. Але я певна, що через кілька днів він би збагнув, що вчинив. Адже він завжди був такий вимогливий до себе, а тут іще всі ці газетні повідомлення. Я гадаю...

— Що саме?

— Це лише здогад, але я припускаю, що його могла... приголомшити власна поведінка. Я не певна, що саме...

— Ви хочете сказати, що він міг накласти на себе руки?

Очевидно, вона саме це й хотіла сказати, хоч і похитала заперечливо головою.

— Я не знаю, я просто не знаю. Певна, що це сталося раптово. Без будь-якої підготовки. Він завжди був за порядок. За те, щоб усе робилося послідовно. А це так несхоже на нього. Метод, тобто спосіб, до якого він удався. Він діяв би зовсім інакше, якби...

— Якби щось надумав? Але ж йому і так вдалося, якщо він саме те й надумав.

— Він не міг вчинити цього з власної волі. Бувши при своєму розумі. Це неймовірно.