Вежа з чорного дерева

На хвилину сержант відчув у своїй співбесідниці якусь глуху непроникність: ясно, що для Філдінга вона готова на все, а як доведеться, то й на нескінченну брехню. Щось у її ставленні до нього промовляло про потаємне кохання. Ну, нехай вік не перешкода, але в її зовнішності: незграбна постать, стислий рот, окуляри, типове вбрання вічної секретарки і старої діви — нема і натяку на жіночу привабливість. Навіть якби уявити її молодою і припустити, що між нею та Філдінгом щось колись було, то тепер міс Парсонс скоріше виявляла б приховану зловтіху, ніж таку відданість. Підозра, не встигши народитись, розвіялася. Однак її тінь промайнула в наступному питанні сержанта:

— А як він проводив вільні вечори в Лондоні, коли місіс Філдінг була за містом?

— Як звичайно — в своєму клубі або театрі. Часто вечеряв з друзями. Полюбляв зіграти в бридж.

— Перегонами не цікавився?

— Вряди-годи. Робив невеликі ставки — на Дербі або Загальнонаціональних — не більше.

— А в гральних клубах?

— Певна, що не бував.

Сержант розпитував далі, намагаючись намацати якесь вразливе місце, щось ганебне, хай і давнє — але намарне. І ось він має підсумок: людина перевтомилася — і натяк, дуже сумнівний: в хвилину кризи Філдінг міг вдатися до харакірі. Дженінгс підозрював, що міс Парсонс видавала бажане за дійсність, а в глибині душі ховала сумніви. Хай краще патрон її достойно загине, ніж знеславить себе зв'язком з якимось брудним дівчиськом чи встряне в якусь іншу ганебну історію.

Тут же на квартирі сержант поговорив і з хатньою робітницею. Вона не сказала нічого нового. Ніколи не помічала, щоб тут почував хтось незнайомий, не бачила забутої жіночої білизни, ні склянок зі слідами помади чи зайвої чашки з-під кави на кухонному столі. Містер Філдінг був джентльменом. Сержант не розібрав, чи це означало, що джентльмени завжди вчасно замітають сліди, чи те, що вони завжди поводяться гідно.

На багатьох фотографіях у Філдінга — напружене обличчя (дивно, що знімків, на яких би він усміхався, було дуже мало). Можливо, тому сержантові уявлялася в його обличчі стримувала чуттєвість, і він підозрював якусь любовно-романтичну драму. Стрункий, вищий середнього зросту, завжди чисто виголений, старанно одягнений навіть у неофіційній обстановці, Філдінг таки напевне подобався жінкам. Одного дня сержантові здалося, що після безплідних пошуків до нього нарешті усміхнулося щастя. Він перевіряв список осіб, які зникли в ті самі дні, що й Філдінг. У списку натрапив на дівчину, секретарку-вестіндкy, яка втекла від батьків з Ноттінг-Хіл. Ця деталь зазвучала як гострий сигнал: адже Філдінг був членом правління тієї самої страхової компанії, де дівчина працювала секретаркою. Їй дев'ятнадцять років, має непогану освіту, батько працює в системі соціального забезпечення. Уява Дженінгса вже малювала картину, про яку мріяв би кожен детектив. Філдінга, який ніколи не мав расових упереджень, по дорозі на засідання перехоплює ця сама дівчина і, не без участі батька, заманює на зліт темношкірих. І Філдінг піддається звабі чорних щічок... Повітряні замки... Одного телефонного дзвінка виявилося досить, аби з'ясувати, що дівчину знайшли — тобто вона сама через кілька днів після втечі знайшлася; пошуки припинили. Вона уявила себе співачкою і втекла разом з гітаристом з вест-індського клубу в Брістолі. Гітарист теж чорний.

Не більше пощастило Дженінгсові і в бесідах із Філдінговими знайомими в Сіті та в парламенті, вірніше, з тими небагатьма, хто не поїхав кудись відпочивати. Комерсанти в Сіті цінували Філдінгів гострий розум та знання юридичної справи. Політики, так само як міс Парсонс, малювали портрет людини кращої, ніж вони самі: справжній представник свого округу, поміркований член консервативної партії, виступав завжди по-діловому, до пуття, дуже приємна людина, дуже надійна... Всі були розгублені, здивовані. Ніхто не помічав за Філдінгом чогось схожого на нервовий розлад. Найважливіший, психологічний ключ до розгадки таємниці ніяк не давався в руки сержантові.

Лише один депутат, із лейбористів, який випадково разом з Філдінгом підтримував один і той самий законопроект рік тому, виявився балакучішим. Так, у них ділове знайомство, не більше. Він нічого не знає про те, яке життя вів Філдінг взагалі або чому «накивав п'ятами». Однак зауважив, що в певному розумінні тут «усе сходиться». Сержант запитав — чому.

— Тільки між нами.

— Звісно, сер.

— Бачите, він тримав себе в залізних шорах. Тиха вода, самі знаєте. Колись мав терпець урватися.

— Не зовсім вас розумію, сер.

— Бо прикидайтеся, хлопче. Ваша робота мала вас навчити, що ідеальних людей немає. Принаймні таких, яким хотів бути наш друг.— І він пояснив: — Візьміть будь-якого консерватора — або пісний святенник, або хапуга. А цей усіх випередити хотів: гнатися за наживою і бути стовпом суспільства. І це в наш час. Та не такий він був дурний. Знав, що йому не повірять.— Депутат насмішкувато зиркнув на сержанта.— Цікавились, чому він тут загруз?

— Я цього не знав, сер.