Вибрики Золотого Теляти (СИ)

Й хоча вечеря того вечора була досить багатою як на б╕дняцький рац╕он Пузик╕в - було вдосталь хл╕ба, варена картопля з ол╕╓ю й молоко - все ж це не йшло н╕ в яке пор╕вняння з казковим кошиком. ╤ вл╕гшись спати, старший Пузик, не зважаючи на втому, не м╕г в╕дразу заснути через муки, як╕ йому завдавали чудесн╕ марення про казковий кошик. Коли ж в╕н нарешт╕ заснув, сон його був дуже коротким ╕ сповненим тими ж самими мареннями, як╕ перекочували з д╕йсност╕ в сновид╕ння. Пузик-батько прокинувся ╕, не в змоз╕ й надал╕ терп╕ти ц╕ муки, потихеньку встав, вийшов у с╕ни ╕ п╕шов у напрямку, де в╕д гр╕ха подал╕ був схований кошик спокуси. Але як би далеко в╕д гр╕ха не було щось сховане, далеч╕нь ця - лише п╕дбадьорення й заохочення для гр╕ха, аби т╕льки розпалити гр╕ховне бажання. Нан╕вець спокушений нечистим духом батько витяг з╕ схованки кошик, в╕дпив з пляшки дек╕лька добрячих ковтк╕в гор╕лки й понадкушував ус╕ призначен╕ для хрестин ласощ╕ в над╕╖, що батюшка в церковн╕й сут╕н╕ не догледить, що пляшка не зовс╕м повна, в курки не дуже ц╕ле стегенце, а ковбаси трохи не вистача╓, щоб повн╕стю завершити к╕льце.

Вдовольнивши таким чином, як почуття соц╕ально╖ несправедливост╕, так ╕ свою стражденну плоть, Пузик-батько заснув митт╓во, спав до самого ранку не прокидаючись ╕ без будь-яких сновид╕нь. Прокинувшись же зранку, в╕н не п╕шов в╕дразу за схованим в╕д гр╕ха подал╕ кошиком, в╕дтягуючи мить видобування кошика з╕ схованки вс╕лякими начебто б╕льш нагальними справами не т╕льки через в╕дчуття власно╖ провини, а й спонукуваний деякими ╕ншими м╕ркуваннями - так як ╕ уникав прямого погляду в оч╕ сво╖х домочадц╕в теж не т╕льки через докори сумл╕ння, а й через т╕ сам╕ ╕нш╕ м╕ркування.

Коли ж, нарешт╕, невблаганна мить настала, ╕ Пузик старший таки змушений був уже д╕стати запов╕тний кошик, то т╕льки-но взявши до рук цей кошик, в╕дразу зрозум╕в, що т╕ його ╕нш╕ м╕ркування й п╕дозри мали п╕дстави. Так, так, адже ц╕ хрестини в незл╕ченн╕й родин╕ Пузик╕в були, ясна р╕ч, не першими, далеко не першими. ╤ все, ясна р╕ч, повторилося знову, як завжди. Пузик-батько вн╕с кошик ╕з с╕ней до хати, поставив його на ст╕л ╕ окинув ус╕х, з╕браних там домочадц╕в, вже не якимось провинним поглядом, а поглядом якогось язичницького бога-громовержця, поглядом, п╕д яким ус╕ домочадц╕ могли т╕льки провинно схилити голови в оч╕кування якогось страшного вироку.

Головний же Пузик т╕льки на мить п╕дняв рушник, яким був накритий кошик, ще раз переконавшись, що все було як завжди, адже, ще т╕льки взявши цей кошик до рук ╕ в╕дчувши його вагу, н╕як не можна було не зрозум╕тити, що кошик цей позбавився значно╖ частки в╕д т╕╓╖ ваги, яку в╕н мав п╕сля того, як до нього востанн╓ вноч╕ нав╕дався найстарший Пузик, аби поласувати вм╕стом кошика.

Все було як завжди: зв╕сна р╕ч, що минуло╖ ноч╕, вл╕гшись, так би мовити спати, жоден з чисельних нащадк╕в стар╕йшини роду Пузик╕в нав╕ть ╕ не подумав насправд╕ засинати, н╕хто нав╕ть ╕ не подумав н╕ на мить склепити оч╕. Вс╕ лежали п╕д ковдрами з в╕дкритими очима, принишкло вслухаючись в н╕чну тишу, аби не про╜авити запов╕тну мить, коли вже Пузик-батько тихенько, аби н╕кого не розбудити, п╕дн╕меться з постел╕ й так же тихенько, н╕ для кого не пом╕тно вийде в с╕ни, аби, як це було завжди перед хрестинами, понадкушувати з╕бран╕ в кошику ласощ╕; пот╕м повернеться на сво╓ м╕сце ╕, вдоволений, засне мертвим сном аж до ранку. Вс╕ ж нащадки вдоволеного Пузика-стар╕йшини, д╕ждавшись коли той засне, в ч╕ткому й суворому порядку старшинства, починаючи з найстаршого й зак╕нчуючи наймолодшим, який вже вм╕в ходити, Пузиком-нащадком, виходили в с╕ни й кожен надкушував свою законну частку на╖дк╕в з кошика, захованого в╕д гр╕ха подал╕, хоча саме м╕сце схову, власне, н╕коли в╕д хрестин до хрестин не зм╕нювалось ╕ було вс╕м добре в╕доме.