Вибрики Золотого Теляти (СИ)

- Гервас╕й? - хитро примружившись, звела на Пузика-батька погляд радянська влада в особ╕ голови с╕льради м╕сцевого комун╕ста Степана, коли новонародженого принесли для ре╓страц╕╖ в с╕льраду. - Мабуть, до попа б╕гав за таким ╕меннячком.

- Просто Гервас╕й - то... - почав було батько Гервас╕я згадувати, як батюшка сказав, що Гервас╕й - то схоже на Гельвец╕й, а то був такий французький ф╕лософ, котрий був матер╕ал╕стом, як ╕ комун╕сти, але пам"ять старшого Пузика п╕дводила, ╕ врешт╕, не зм╕гши повторити слова батюшки, в╕н сказав: - Гервас╕й - то був хвранцуцький йолоп, який матерився так, як ╕ комун╕сти.

- Хх-х-е, матер╕ тво╖й ков╕нька, тудить його в закапелок розтудить...(...п╕-╕-╕-╕...)..., - завершила дискус╕ю радянська влада, використавши вперем╕ж ╕з м╕цним перегаром так╕ ж м╕цн╕, доб╕рн╕, заборист╕ всесоюзно-рос╕йськ╕ трьохповерхов╕ матюки, доводячи таким чином ╕стинн╕сть тези про притаманн╕сть матер╕ал╕зму (здатност╕ материтися, тобто матюкатися), як французьким йолопам, так ╕ радянським комун╕стам. - Гервас╕й, то й Гервас╕й, - погодився, почесавши потилицю, Степан ╕ записав ╕м"я новонародженого в "метрику".

А от Гервас╕й вже називав сво╖х д╕тей сам, без будь-якого озирання на церковник╕в - отакий прогрес. Н╕, звичайно, Гервас╕й, так як ╕ незчисленн╕ покол╕ння його предк╕в обов"язково хрестив ус╕х сво╖х д╕тей, не зважаючи на несхвалення, а ╕нод╕ й на прям╕ заборони комун╕стично╖ влади, але приходив в╕н на хрестини вже з готовим, узгодженим з дружиною, ╕м"ям дитини ╕ просто називав це ╕м"я батюшц╕, ╕ батюшка змушений був приймати такий порядок речей - отакий прогрес.

Славко ж народився, коли його батько Гервас╕й був уже в дуже л╕тньому, майже похилому в╕ц╕. Славко, взагал╕, був останн╕м ╕з д╕тей Гервас╕я. Може, тому й таке славне ╕м"я. А вт╕м, хто його зна╓. Народився ж Славко вже в часи, котр╕ за задумом ╕ розрахунками засновник╕в ╕ буд╕вничих Радянського Союзу мали б зак╕нчитися часами повно╖ ╕ остаточно╖ перемоги комун╕зму, яка повинна була б прийти на зм╕ну пер╕оду розвинутого соц╕ал╕зму.

Але розвинутий соц╕ал╕зм все н╕як не зак╕нчувався й не зак╕нчувався, мутуючи в ус╕ляк╕ дик╕ р╕зновиди в залежност╕ в╕д того, який ╕з перестар╕лих, що давно вижили вже з розуму, генсек╕в приходив до влади п╕сля чергово╖ смерт╕ свого попередника. А мерли генсеки, як мухи, оск╕льки наймолодший ╕з них через стар╕сть пам"ятав лише те, що в╕н ан╕чог╕с╕нько не пам"ята╓ ╕ пересувався лише за допомогою двох т╕лоохоронц╕в, котр╕, стиснувши з обох бок╕в т╕ло генсека, переносили його так в╕д трибуни до трибуни, намагаючись таким чином надати т╕лу вертикального стану ╕ створити враження, що це н╕би генсек пересува╓ться сам. Але створити таке враження все ж не вдавалося, оск╕льки голова генсека завжди завалювалась або вб╕к, або вперед, а ноги безв╕льно волоклися позаду. А тому при пересуванн╕ генсека радянське телебачення демонструвало т╕льки його груди, повн╕стю в╕д плечей до пупа унизан╕ орденами й медалями.

Взагал╕ то, весь цей розвинутий соц╕ал╕зм в╕дбувався аж до того часу, коли його почали вже називати засто╓м, ╕ врешт╕ з╕йшлися на тому, що цей розвинутий заст╕й треба негайно прискорити й перебудувати, при чому, як прискорювати заст╕й, в який б╕к його перебудовувати, ╕ для чого взагал╕ прискорювати те, що потребу╓ перебудови - н╕хто нав╕ть не намагався пояснити. Не дивно, що все це врешт╕ зак╕нчилось величезним пшиком ╕ всеохоплюючим крахом. Але в часи цього краху й розвалу Радянського Союзу, в часи смерт╕ старого й народження нового наш головний герой Славко був уже повнол╕тн╕м юнаком з повною середньою осв╕тою, юнаком, що стояв на пороз╕ дорослого життя; а от дитинство й шк╕льн╕ роки Славка припали на прискорено-заст╕йн╕ й перебудовно-розвальн╕ часи, останн╕ часи Радянського Союзу.

Отака от коротка ╕стор╕я ╕мен представник╕в славного роду Пузик╕в, ╕стор╕я, в як╕й певним чином в╕дбилась ╕стор╕я ╖хньо╖, тобто нашо╖ сп╕льно╖ з Пузиками, батьк╕вщини.

2.

Отже, Славко. В"ячеслав Гервас╕йович Пузик. З чого ж розпочати розпов╕дь про цього нашого головного героя. Гадаю, що розпочинати розпов╕дь не т╕льки про головного героя якогось роману, а взагал╕ про якусь людину треба з чогось головного, з чогось найважлив╕шого, притаманного ц╕й людин╕. А що для людини взагал╕ може бути б╕льш важливим, ан╕ж ╖╖ духовн╕сть, ╖╖, так би мовити, моральне обличчя. ╤ якщо з цього, найважлив╕шого духоно-морального боку охарактеризувати Славка Пузика, то можна сказати, що про таких людей, як Славко, зазвичай говорять, що це людина добросерда, або ж добродушна, адже ╕ в душ╕ ╕ в серц╕ нашого героя було т╕льки добро. А ще можна сказати й так, що герой наш був людиною добро╖ вол╕, тобто вол╕в добра: ск╕льки себе пам"ятав Славко, тобто протягом усього свого св╕домого життя в╕н хот╕в т╕льки добра. Так, так, Славко хот╕в добра, одного добра, т╕льки добра, ╕ н╕чого окр╕м добра!