Вибрики Золотого Теляти (СИ)

На ранок, таким чином, в╕д святкових пригощань у кошику залишались, як то кажуть, р╕жки та н╕жки, ╕ Пузик-батько, прокинувшись, мав завжди смутн╕ й болюч╕ передчуття щодо катастроф╕чного зменшення вм╕сту кошика за н╕ч, що, врешт╕, завжди, на превеликий жаль ╕ здивування, справджувалось. Все було як завжди, за винятком х╕ба що вм╕сту пляшки з гор╕лкою. Адже за час╕в, доки найстарш╕ з Пузик╕в-нащадк╕в були ще у в╕ц╕, який виключав ц╕кав╕сть до пляшки з╕ смердючою г╕ркою р╕диною, вм╕ст пляшки з гор╕лкою на ранок був таким же сам╕с╕ньким, яким його залишав п╕сля себе Пузик-батько. Але з часу, коли найстарш╕ з нащадк╕в стали вже лобуряками, яких самих пора вже женити, ╕ смердюча й г╕рка р╕дина стала для них солодкою й запашною, вм╕ст пляшки на ранок ставав усе меншим ╕ меншим. От ╕ зараз пляшка стала набагато б╕льш неповною, н╕ж вноч╕, як вона стала набагато б╕льш неповною, ан╕ж на ранок перед минулими хрестинами, з чого Пузик-батько зробив висновок, що, очевидно, ще один з його лобуряк дор╕с до переоц╕нки смакових якостей гор╕лки, а т╕, котр╕ вже ран╕ше д╕йшли до цього, все б╕льше входили в смак - хоч пляшка й була ще не зовс╕м пустою, але те, що сиротливо плюскало на самому дн╕, навряд чи язик повернувся б назвати могоричем.

Батьк╕вський погляд найстаршого з Пузик╕в, як ╕ завжди в таких випадках, був нищ╕вним, можна нав╕ть сказати спопеляючим, але жодного слова, як ╕ завжди, промовлено не було. П╕д спопеляючим поглядом батька ╕ тягарем нависло╖ гн╕тючо╖ тиш╕ вс╕ покаянно схилили голови в щирому усв╕домленн╕ вс╕╓╖ глибини сво╓╖ провини, ╕ в такому ж щирому усв╕домленн╕, що перед наступними хрестинами вся ця ╕стор╕я точн╕с╕нько повториться, в╕д чого каяття було ще щир╕шим ╕ глибшим.

Пров╕вши таким чином безмовну, але в╕д цього н╕трохи не менш зрозум╕лу, повторювану з року в р╕к, пропов╕дь, Пузик-батько, скориставшись схиленими головами домочадц╕в ╕ настановою народно╖ мудрост╕ - а саме: "згор╕ла хата - гори й сарай" - непом╕тно для вс╕х взяв капшучок ╕з гр╕шми, призначеними на пожертву, в╕двернувся й тихенько переправив монети з цього капшучка до себе в кишеню, залишивши Богов╕ дв╕ монетки. В╕н би залишив ╕ одну, але одна не могла б дзвен╕ти, тобто, що одна, що н╕ одно╖ не видавало б жодного звуку - ╕ це на мить наштовхнуло на думку не залишити жодно╖ монети, але ця святотатна думка була в╕дразу ж в╕дкинута, ╕ в капшучку було таки залишено дв╕ монетки для дзвону, який би пот╕шив вухо батюшки, а отже й самого Бога, принаймн╕ на час, допоки монети не будуть висипан╕ з капшука.

П╕сля вс╕х цих, повторюваних з року в р╕к перед кожними хрестинами, ритуальних д╕йств, процес╕я Пузик╕в, очолювана батьком, рушила до храму Божого. Але м╕сце оч╕льника процес╕╖ старший Пузик почав скоро втрачати, опинившись невдовз╕ в самому к╕нц╕ колони, а пот╕м ╕ зовс╕м в╕дстав. Пояснивши сво╖ д╕╖ нагальною необх╕дн╕стю справити малу ф╕з╕олог╕чну потребу, Пузик-батько сховався за найближчим кущем, де, почасти п╕д д╕╓ю усв╕домлення недовершеност╕ зд╕йсненого вноч╕ акту встановлення соц╕ально╖ справедливост╕, почасти п╕д д╕╓ю народно╖ мудрост╕ - "згор╕ла хата - гори й сарай" - в╕н швиденько вихопив з кошика пляшку, вихилив одним ковтком залишки гор╕лки, справедливо розсудивши, що сво╖м недоречним жал╕бним плюскотом в сут╕н╕ храму ц╕ залишки лише видаватимуть неповноту пляшки. Пот╕м в╕н надкусив залишене в╕д курки, уже надкушене куряче стегенце й, по╓днуючи корисне з при╓мним, доки справляв малу ф╕з╕олог╕чну потребу, скоренько пережував ╕ ковтнув курятину ╕ втерся рукавом, аби не залишилося натяк╕в на ╕стинн╕ мотиви його повед╕нки.

Наздогнавши свою родину, сповнений г╕дност╕, в святковому настро╖ батько знову очолив процес╕ю, яка все наближалась ╕ наближалась до храму Божого. А треба сказати, що м╕сцевий батюшка Онуфр╕й, ще напередодн╕, т╕льки-но почувши про народження чергового Пузика, був опанований р╕зноман╕тними, переважно не вельми позитивними й оптим╕стичними почуттями з приводу наступних хрестин новонародженого Пузика, адже це були вже не перш╕, далеко не перш╕ хрестини Пузик╕в, як╕ цьому батюшц╕ доводилося проводити.

Таким чином, не було дивним, що прих╕д процес╕╖ Пузик╕в для хрестин свого новоявленого члена роду не викликав у м╕сцевого батюшки такого вже святкового п╕днесення. Не було дивним ╕ те, що сам обряд хрестин отець Онуфр╕й розпочав нав╕ть не заглянувши до кошика, який був поставлений Пузиком-батьком, аби не доводити й так з╕псований настр╕й до стану повно╖ нев╕дпов╕дност╕ до священного обряду. Але перед тим, як проголосити ╕м"я новохрещеного, отець Онуфр╕й все ж в╕дкинув з кошика рушник ╕ уважно подивився на вм╕ст кошика, при чому, чим довше в╕н придивлявся до цього вм╕сту, тим наочн╕ше було видно, як скам"ян╕ле обличчя батюшки м╕ниться вс╕ма кольорами райдуги, але зовс╕м не тому, що настр╕й його був райдужним.

- За-пер-дон, - п╕сля довго╖ паузи, витрачено╖ на вивчення вм╕сту кошика ╕ пов"язаний з цим виб╕р ╕мен╕ новонародженому, задумано примружившись, промовив нарешт╕ батюшка. - Запердон, - повторив в╕н, скрипнувши зубами.