Відкрите суспільство та його вороги

Шорі наводить досить багато перехресних посилань на цей уривок (див. виноску далі), який промовляє сам за себе. В іншому місці (ст. 176) професор Левінсон пише про цей самий фрагмент: «Давайте доповнимо щойно процитованим уривком скромний перелік Платонових соціальних прогріхів», а на наступній сторінці посилається на нього, коли мовить про «ще один приклад Платонової погордливості». Але це не відповідь на моє твердження про те, що разом з іншим прикладом, процитованим мною на ст. 43 Е-ст. 44 А, цей фрагмент свідчить про наявність руху проти рабства. Другий уривок (який у Платона стоїть одразу після розробки першого, процитованого тут наприкінці попереднього абзацу) у перекладі Шорі має такий вигляд («Держава», 563 d; попередній уривок — 563 b): «А чи знаєш ти, що все це разом... робить душі громадян такими вразливими, що вони здригаються від навіть найменшого припущення про неволю (я переклав «рабство») і не стануть терпіти її?»

Як же професор Левінсон чинить із цим свідоцтвом? Насамперед, розділяє ці два фрагменти: першого він не торкається аж до ст. 176, що далеко відстоїть від того місця (ст. 153), де він ущент розбив моє гадане свідоцтво стосовно руху проти рабства. На тій же ст. 153 він відкидає й другий фрагмент на тій підставі, що я зробив у перекладі жахливу помилку. Ось що він пише: «Проте все тут не так. Хоча Платон вживає слово «douleia» (рабство чи неволя) воно містить лише метафоричну алюзію (курсив мій) на рабство у звичайному розумінні цього слова».

Хтось, певне, вважатиме таке припущення вірогідним, надто якщо цей фрагмент відокремлено від того, що йде безпосередньо перед ним (і згаданий професором Левінсоном лише через двадцять сторінок, де він пояснює його Платоновою погордливістю). Але у своєму контексті — разом із Платоновими скаргами на розперезаність рабів (і навіть тварин) — він не викликає жодних сумнівів стосовно того, що окрім змісту, який в нього правильно вкладає професор Левінсон, цей фрагмент має ще й інше значення, де слово «douleia» сприймається зовсім буквально. Адже в ньому мовиться і мається на увазі, що вільні демократичні громадяни не можуть терпіти рабство хоч у якій формі. Вони не лише не дозволяють жодних натяків на обмеження своєї свободи (навіть з боку законів, як далі каже Платон), а й стали такими м'якосердими, що не можуть зносити «навіть найменшого припущення про неволю» — таку, як рабство «куплених рабів, чоловіків та жінок».

Професор Левінсон (на ст. 153, після розгляду другого Платонового фрагмента) запитує: «У світлі цього свідоцтва... що, коли чесно визнати, залишається від аргументації Поппера...? Найпростіша відповідь: «Нічого», якщо вживати слова хоч трохи близько до їхнього буквального значення». А втім, його власна аргументація спирається на тлумачення терміна «douleia» у контексті, що чітко посилається на рабство, не в його буквальному значенні, а як «лише метафоричної алюзії», за його власними словами кількома рядками вище*.