Відкрите суспільство та його вороги

(1) Як спростувати моє твердження про те, що в «Державі» та «Законах» Платон засуджує Сократа з «Апології Сократа» (на що вказано у розділі 10, другому абзаці параграфа VI)? Як пояснено у прим. 55 до розділу 10, насправді це твердив Гроут, а його підтримав Тейлор. Якщо ця думка правильна — а саме так я вважаю,— тоді вона зміцнює також моє твердження, яке я наводжу у наступному пункті (2),

(2) Як спростувати моє твердження про те, що Платонову антиліберальну та антигуманістичну позицію, мабуть, неможливо пояснити тим, що він начебто не знав нічого ліпшого, або що на той час його погляди були порівняно ліберальними та гуманістичними?

(3) Як спростувати моє твердження про те, що Платон (наприклад, в уривку про очищення полотна в «Державі» та в уривку про страти та вигнання у «Політику») заохочував правителів» застосовувати безжалісне насильство «заради блага держави»?

(4) Як спростувати моє твердження про те, що Платон запровадив для своїх філософів-царів обов'язок та привілей говорити неправду та обманювати задля блага держави, надто у питаннях, пов'язаних з расовою селекцією, і що він був одним із засновників расизму?

(5) Що можна сказати у відповідь на мою цитату із «Законів», взяту за епіграф до частини «У полоні Платонових чарів» (і як зазначено на початку «Приміток»: «детально розглядається в прим. 33 і 34 до розділу 6 і в тексті»)?

Я часто повторюю моїм студентам, що все сказане мною про Платона неминуче являє собою лише інтерпретацію і що я не здивувався б, якби Платон (у разі зустрічі з його тінню) потішив мене, довівши хибність моєї інтерпретації, але, як правило, я додаю, що йому було б досить важко пояснити чимало з того, що він написав.

Чи пощастило професору Левінсону, який виступав від імені Платона, досягти цієї мети, маючи на увазі п'ять перелічених вище пунктів? Я так не гадаю.

(1') Стосовно першого пункту я просив би тих, хто має якісь сумніви, уважно прочитати текст промови, виголошеної «Невідомим афінянином» у книжці X «Законів» (907 d і, скажімо, до 909 d). Тут розглядається законодавство, що має справу зі злочинами, подібними до того, в якому обвинувачувано Сократа. Я тверджу: попри те, що в Сократа був вихід (більшість критиків гадає, з огляду на свідоцтва в «Апології Сократа», що він, певно, уникнув би смерті, якби погодився на вигнання). Платонові «Закони» нічого такого не передбачають. Я процитую фрагмент цієї досить довгої промови у перекладі Бері (який, певно, є прийнятним для Левінсона). Класифікувавши «злочинців» (тобто винуватих у «відсутності благочестя» чи «пошесті атеїзму», як перекладає Бері, див. 908 с), «Афінянин» спершу обговорює тих, «хто, хоч і відкрито не вірить в існування богів, від природи має справедливий характер... і... їх не можна схилити до несправедливих дій». (908 b-с; Платон тут, звісно несвідомо, майже намалював Сократів портрет, не кажучи вже про ту істотну обставину, що останнього обвинуватили у відсутності благочестя та побожності.) Ось що каже про них Платон:

«... тих злочинців... що не мають лихих намірів та вдачі, слід за рішенням судді, що спирається на закон, помістити до виправного закладу на термін не менше п'яти років, упродовж яких ніхто з громадян не спілкуватиметься з ними, за винятком тих, хто братиме участь у Нічних зборах і бесідуватиме з ними (я би переклав «опікуватиметься ними»), щоб сприяти спасінню їхніх душ через умовляння...» Отже, «добрі», які трапляються серед нечестивих, одержують щонайменше п'ять років одиночного ув'язнення, скрашуваного лише «піклуванням» про їхні хворі душі з боку членів Нічної ради, «...і коли скінчиться термін їхнього ув'язнення, той, хто покаже себе розсудливим, стане жити разом із тими, хто вже виправився, а в противному разі, якщо його ще раз обвинуватять у подібному злочині, то таку людину слід скарати на горло».

Мені до цього нічого додати

(2') Друге питання, можливо, є найважливішим з точки зору професора Левінсона: це один з його головних закидів, ніби я помилився, твердячи, що в ту епоху жили гуманісти, яким слід віддати перевагу перед Платоном і яких можна виявити серед тих, кого я назвав «Великим поколінням».

Зокрема, Левінсон твердить, що мов зображення Сократа як людини зовсім відмінної він Платона у цьому відношенні є абсолютно надуманим.