Внаслідок цієї помилки виявляється, що репліка професора Левінсона «як і раніше» у даному разі дуже доречна. Бо якраз перед реченням, яке ми щойно розглядали, він пише про мене (ст. 348, прим. 243): «Поппер зміцнює свою інтерпретацію (ст. 166 Е-ст. 162 А) платонівського уривка («Держава», 540 е-541 а) дрібними неточностями в перекладі, прагнучи створити враження більшої схильності Платона до зневаги та насильства. Отож, він перекладає «відіслати» (apopempo) як «вигнати» чи «заслати» *...» Насамперед зауважу, що професор Левінсон схибив ще раз (тобто помилився у двох виносках поспіль), оскільки Платон вживає тут не слово «apopempo», а термін «ekpempo». Звісно, різниця невелика, та втім слово «ekpempo» містить принаймні префікс «ех» від «ехреl» («вигнати»), а серед його словникових значень знаходимо «проганяти», а ще «відсилати з ганьбою» (або «висилати, що несе на собі забарвлення ганьби», згідно з моїм «Словником давньогрецької мови» Ліддела та Скотта). Це слово є сильнішим, порівняно до «ретро», тобто «відсилати, відправляти», яке вжите у поєднанні з Аїдом («відправляти в Аїд») «звичайно значило відправити живу людину в Аїд, тобто вбити її». (Я цитую словник Ліддела та Скотта.) Нині дехто міг би навіть «запросто» сказати «відправити його». Майже те саме значення мається на увазі, коли Федр повідомляє («Бенкет», 179 е — фрагмент, на який професор Левінсон посилається на ст. 348), що боги, врятувавши та вшанувавши Ахіллеса за його звитягу та любов до Патрокла, «відправили його на Острів щасливих», тоді як Гомер відправляє його в Аїд.) Мабуть очевидно, що жоден із варіантів перекладу, як-от «вигнати» чи «заслати», не уразливий для критики, що грунтується на наукових засадах. А ось професора Левінсона можна критикувати, коли він, цитуючи мене, пише: «вигнати та заслати», оскільки я не вживав ці слова в такий спосіб. (Він був би принаймні формально правий, якби процитував: «слід вигнати... та заслати». Крапки дещо змінюють картину, бо, якби я написав «вигнати та заслати», то це
* Йдеться про переклад терміна на англійську. Левінсон і Поппер вживають відповідно слова «send away» та «expel and deport».
Втім, хоч би як там було, цей випадок нічого не доводить. Давайте звернемося до перекладу П. Шорі. (Професор Левінсон цілком справедливо визнає авторитет Шорі.) «Усіх мешканців, кому виповнилося більше десяти років»,— перекладає Шорі,— «вони («філософи», які стали «володарями держави») відішлють у поля і стануть опікуватися дітьми, відучуючи їх від звичаїв їхніх батьків і виховуючи за власними звичаями та законами, які ми описали раніше». Хіба це не те саме, що сказав я (хоча, можливо, і не так ясно, як у мене на ст. 162 А-166 Е)? Бо хто ж повірить, що «відіслати» «усіх мешканців, кому виповнилося більше десяти років», може означати щось інше, крім насильницького вигнання та депортації? Хіба люди покірно підуть, полишивши своїх дітей, коли їх будуть «відсилати», якщо тільки їх не примусять до цього загрозами «філософи», котрі стали «володарями держави»? (Припущення професора Левінсона, зроблене на ст. 349 його праці про те, що їх відіслали до «їхніх... сільських маєтків, за межі власне міста», обґрунтовується ним же, досить іронічно, через посилання на фрагмент 179 е «Бенкету» та «Острів щасливих», куди відправили Ахіллеса боги — чи, точніше, Аполлонова або Парісова стріла. Уривок з «Горгія», 526 с, був би більш доречним посиланням.)
В усьому цьому я вбачаю важливий принцип. А саме, принцип, згідно з яким
Те, що фрагменти (на ст. 166 Е-ст. 162 А), з якими я поєднав щойно процитований уривок, і справді можна об'єднати, підтверджує власна виноска П. Шорі, який, зокрема, посилається на фрагмент, що його я назвав «очищенням полотна», а також на фрагмент «вбити і вигнати» з «Політика», 293 с-е. «Правлять вони за законами чи без них, добровільно чи супроти волі... і хай вони боронять державу, караючи й виганяючи [або, як перекладають професор Левінсон та Фаулер: «караючи чи відсилаючи», див. вище] окремих громадян... таку форму уряду ми повинні проголосити єдино правильною». (Див. текст моєї книжки ст. 166 Е-ст. 162 А.)