Вигнання в рай (СИ)

- Ну то й що, - з ноткою ф╕лософсько╖ печал╕ в╕дпов╕в Серг╕й, - була б наша ╤ра хлопцем, то в цього хлопця зам╕сть рос╕йсько╖ ╕мператриц╕ Катерини Друго╖ кумиром ╕ ╕деалом був би рос╕йський ╕мператор Петро Перший. А Петро Перший, на додачу до вс╕х досто╖нств сво╓╖ колеги Катерини Друго╖, був ще й жахливим богоненависником, страшенно не любив священик╕в ╕ ченц╕в, зате дуже любив сам особисто власноруч катувати людей, до реч╕ й свого р╕дного сина закатував до смерт╕, зокрема й за те, що той, на в╕дм╕ну в╕д свого батька, був людиною глибоко в╕руючою. А ставлять пам"ятники, шанують ╕ поклоняються в Рос╕╖ Петру Першому не менше, а нав╕ть б╕льше н╕ж Катерин╕ Друг╕й - на Петра Першого там просто моляться. Та й, будучи рос╕йським ╕мператором, Петро Перший також очолював Рос╕йську Православну Церкву. Так╕ от, як бачите, вони - кумири й ╕деали. От т╕льки, - в╕н ненадовго задумався. - От т╕льки жаль Гриню - Гриню наша ╤рочка теж використа╓ й викине на см╕тник, як останню ганч╕рку...

- Що, що? - не зрозум╕ла бабуся останн╕х сл╕в Серг╕я. - Який Гриня? Про що це ти?

- Та це я так, про сво╓. Не зважайте, бабуню.

- Господи Боже, прости нам гр╕хи наш╕, - т╕льки й спромоглася промовити, перехрестившись, старенька.

9.

Попрощавшись ╕ перехрестившись на храм, десь, мабуть, оп╕вноч╕ Галина ╤ван╕вна п╕шла соб╕ й залишила Серг╕я п╕д церквою на самот╕. Болюч╕ роздуми ще на якийсь час тримали його на лав╕ б╕ля храму, але не довго - все ж таки ходити було дещо легше, ан╕ж просто пасивно сид╕ти, перемелюючи в соб╕ болюч╕ думки й почуття, простий ф╕зичний рух все ж якось, хоч ╕ не зовс╕м, але ж хоч трохи розв╕ював страждання.

Серг╕й п╕дв╕вся й п╕шов. Куди? Кудись. Чи довго в╕н ходив? Хто ж його зна╓. Серг╕й довго блукав якимись околицями, перел╕сками, його знову хльоскало по обличчю г╕лками, чого в╕н знову не пом╕чав. Ще б пак, ще вчора в╕н твердо стояв на ногах, ╕ враз ╕з-п╕д нього вибили опору. Вибили митт╓во й безжально. Н╕, позбувшись опори, в╕н зовс╕м не в╕дчув, що в╕н пада╓ вниз, адже для цього принаймн╕ треба було б знати, де в╕н, цей низ, який повинен би бути напроти верху, але Серг╕й уже не знав, не в╕дчував, де низ, де верх, де б╕к... В╕н н╕би нерухомо завис у вакуум╕. Звичайно, можливо Серг╕й ╕ падав униз, можливо в╕н лет╕в уверх, або ж рухався вперед чи назад, можливо, - але ж у тому безпов╕тряному, безжитт╓вому, знеречевленому вакуум╕ в╕дчаю, в якому в╕н раптом опинився, стан руху був абсолютно тотожний стану спокою: в╕н н╕би завис, точн╕ше наче розчинився у цьому мертвотному безмежному вакуум╕ болю й страждання.

Дорога назад була остаточно й безповоротно в╕др╕зана - Серг╕й дуже добре розум╕в: п╕сля всього, що сталося, особливо ж п╕сля його ганебно╖ зради, коли в╕н, як хлопчисько потрапив на гачок ╤ри, про Оксану, про отця Михайла, про село Веселе можна тепер буде лише згадувати, причому згадувати лише як про г╕рку безповоротну утрату. Н╕, це не була просто митт╓ва слабк╕сть, про яку можна просто забути й повернутися до попереднього ╕снування - все його життя, яке було до зустр╕ч╕ з Оксаною повстало вчора проти того життя, яке могло б бути п╕сля ц╕╓╖ зустр╕ч╕. ╤ Серг╕й спасував перед спокусами св╕ту цього, став знову тим ненаситним до гр╕ховних насолод молодим Серг╕╓м, який повн╕стю в╕ддавався земним пристрастям, причому потурання гр╕ховн╕й природ╕ зд╕йснювалося з найблагородн╕шими, здавалося, нам╕рами. Господи, як же все заплуталося. Як все складно. А здавалося таким простим, таким високим, таким достойним. Видно, далеко ще йому до того, щоб стати г╕дним тако╖ д╕вчини, як Оксана. В╕н сам себе р╕шуче й безповоротно в╕дтяв в╕д можливого омр╕яного щастя, ╕ зараз просто в╕ддаля╓ться - з кожною миттю в╕н все дал╕ й дал╕ в╕д щиро╖ посм╕шки Оксани, в╕д натхненного слова отця Михайла, в╕д веч╕рньо╖ прогулянки затишними вулицями села Веселого.

Серг╕й, блукаючи прим╕ськими перел╕сками, якось натрапив на берег м╕сцево╖ р╕чечки. Трохи постоявши на берез╕, вдихаючи настояну на р╕чков╕й теч╕╖ прохолоду, в╕н д╕став ╕з-за поясу п╕столет ╕ швиргонув його далеко в р╕чку.

Пот╕м Серг╕й ще десь блукав. Пот╕м сид╕в. Пот╕м знову блукав. Пот╕м кудись ╖хав. Автобусом?... По╖здом?.. Попуткою?..

Звичайно, в╕дсутн╕сть Серг╕я пом╕тили в дом╕ Федорчука вже з самого вечора, але великого значення цьому факту не надали - новоприбулий художник, та ще молодий до того ж - чи мало вс╕ляких причин, як╕ могли б стати йому на завад╕, щоб спок╕йно переночувати в тепл╕й постел╕: в╕д натхненного обдумування майбутньо╖ роботи з реставрац╕╖ п╕сля ознайомлення з храмом до неспод╕вано╖ любовно╖ пригоди. Так що н╕кого в╕дсутн╕сть гостя не схвилювала, тобто майже н╕кого - ╤ру з Гринею ця в╕дсутн╕сть все ж дещо насторожила, але й вони врешт╕ все ж вир╕шили почекати до ранку.