Читаем Вигнання в рай (СИ) полностью

- А що ж Семен Павлович? Семен Павлович вс╕м серцем хот╕в би зарадити горю, та не в його це було влад╕, - задумалася баба Галя. - Семен ╕ взагал╕ то був повна протилежн╕сть свого р╕дного брата ╤вана. З самого дитинства Семен був слухняною, роботящою дитиною. ╤ батькам в усьому допомагав, ╕ школу з золотою медаллю зак╕нчив, ╕ в ╕нститут в╕дразу ж п╕сля школи поступив, ╕ ще поки в ╕нститут╕ навчався, то вже тод╕ й грош╕ непоган╕ почав заробляти. А як т╕льки ╕нститут зак╕нчив, то в╕дразу ж ╕ в нас тут у район╕, хоч ╕ невеликим якимось, а все ж начальником улаштувався в райком╕ парт╕╖, у нас тод╕ ще райкоми парт╕╖ були. А допом╕г йому один великий обласний начальник з обкому парт╕╖, з донькою цього обласного начальника Семен ще з ╕нституту зустр╕чався, а тод╕ з нею ж ╕ одружився. Так що Семен в╕дразу на ноги кр╕пко в житт╕ став. Так ╕ п╕шов в╕дразу вгору: якийсь там час в район╕ пробув - та й в область невдовз╕ на нове м╕сце, на п╕двищення п╕шов, в╕н би й дал╕ п╕шов би та й п╕шов, ╕ мабуть би скоро аж до само╖ Москви по парт╕йн╕й л╕н╕╖ д╕йшов, так не стало раптом н╕ парт╕йно╖ л╕н╕╖, н╕ само╖ парт╕╖, н╕ Радянського Союзу, ╕ Москва вже нам - не указ. Та н╕чого, нема╓ Москви, зате тепер Ки╖в ╓ - Семен в╕дразу за Ки╖в зачепився, як ╕ вс╕ парт╕йн╕ начальники, вони ж нав╕ть ╕ з кр╕сел сво╖х не поперес╕дали, т╕льки таблички на каб╕нетах пом╕няли, та все народне добро соб╕ по кишенях розгребли. То й Семен, не останн╕й же дурень, ╕ соб╕, що т╕льки зм╕г прихопив з народного добра - ╕ фабрики у нього, й заводи ╕ от╕, як ╖х, банки, що ото грош╕ там крутять, одне слово став наш Семен Павлович пан на всю губу. Щоправда, допомага╓ таки в╕н непогано вс╕м, хто до нього за допомогою звернеться, не шкоду╓ н╕ на що грошей, та й людина в╕н, не буду брати гр╕ха на душу, непогана, гарна в╕н людина, добра, щира, носа н╕ перед ким не задира╓, завжди й прив╕та╓ться з кожним, ╕ вислуха╓, й допоможе - гарна в╕н людина, гр╕х жал╕тися.

- А от ви, бабуню, сказали, що Семен Павлович, одружений був, зда╓ться з дочкою якого начальника?

- А так, так, аякже, одружився Семен тод╕, а батько його дружини був тод╕ великим обласним начальником ╕ помагав сво╓му зятев╕ дуже сильно: ╕ в райком╕ парт╕╖ Семен на ноги м╕цно став завдяки сво╓му тестев╕, а пот╕м ╕ в область перебрався теж з його допомогою. Тод╕ ж бо вс╕ так просувались: там син, кум, сват, брат - вс╕ одне одного тягли, сунули, п╕дпихали, як кажуть, рука руку ми╓, от ╕ Семена ж сват просував, бо без цього тод╕ н╕як не можна було в люди пробитися, та воно й зараз те ж саме, хоча тепер ще можна за грош╕ купити яке завгодно тепленьке прибуткове м╕сце.

- А дружина Семена Павловича як? Я щось не бачив ╖╖ вчора в дом╕ Федорчука. Вони що, окремо живуть, чи може вона просто не захот╕ла сюди ╖хати?

- Дружина? - бабуся трохи задумалась. - Людмилою ╖╖ звали. Розлучилися вони.

- Давно розлучились? ╤ чому ж?

- Та хто ж його зна╓ чому. Чужа душа - суц╕льна темрява. А вигляда╓ так, що одружувався з нею Семен, звичайно що, не без кохання, звичайно, подобались вони одне одному. Ясна р╕ч. Але, - бабуня скрушно похитала головою. - Кохання коханням, але, як би то не було, Семен таки син простих батьк╕в, що батько в нього, що мати звичайн╕с╕ньк╕ роботяги з порепаними мозолястими руками, а Людмила - донька великого обласного начальника, саме завдяки якому, а значить ╕ завдяки Людмил╕, Семен ╕ просувався по служб╕. Так от Людмила й в╕дчувала себе пупом земл╕, главою с╕м"╖, командувала Семеном, вимагала в╕д нього, щоб в╕н забезпечував ╖╖ вс╕м найкращим, виконував вс╕ ╖╖ забаганки, комизитися почала, а пот╕м п╕дпивати, а пот╕м, врешт╕, почала й зраджувати Семена з ким не попадя. Отак от.

- А Семен Павлович же що?

- А що Семен Павлович? Семен Павлович все терп╕в, а що йому ще залишалося робити, адже ж в╕н знав, що все його просування по служб╕ залежить в╕д Людмилиного батька, ╕ якщо т╕льки Семен посвариться з Людмилою, тим паче, якщо вони, не дай Бог, розлучаться, то все - к╕нець його кар"╓р╕. То ж в╕н ╕ терп╕в. Але терп╕в Семен лише доки був Радянський Союз, а при Союз╕ всемогутня парт╕я, а при парт╕╖ всемогутн╕й Семен╕в тесть, а коли не стало н╕ Союзу, н╕ парт╕╖, ╕ тесть став н╕ким, а Семен Федорчук, навпаки, став всемогутн╕м, бо всемогутн╕ми стали грош╕, й грошей у Семена стало дуже багато, отод╕ вже Семен ╕ сказав сво╖й люб╕й дружиноньц╕, що все, до побачення, моя мила, ╕ди в╕дтепер сво╓ю дорогою - ╕ розлучились вони. Н╕, Семен не став сво╖й дружин╕ жорстоко мститися за вс╕ ╖╖ п╕длост╕, в╕н м╕г би, звичайно, вигнати ╖╖ з дому н╕ з чим ╕ пустити по св╕ту голою й босою, ╕ н╕хто б йому кривого слова не сказав - хто б тод╕ посм╕в щось сказати проти самого Федорчука? Але ж н╕, Семене Павлович не такий, в╕н повн╕стю забезпечив свою дружину на все життя, я ж кажу, що Семен Павлович - не погана людина, я б сказала, гарна людина, ╕нший би на його м╕сц╕ давно вже задер носа так, що й людей би п╕д ногами не пом╕чав, а цей н╕, цей людиною залишився. Н╕чого не скажеш, добра людина.

- А д╕ти в них були?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Судьба. Книга 1
Судьба. Книга 1

Роман «Судьба» Хидыра Дерьяева — популярнейшее произведение туркменской советской литературы. Писатель замыслил широкое эпическое полотно из жизни своего народа, которое должно вобрать в себя множество эпизодов, событий, людских судеб, сложных, трагических, противоречивых, и показать путь трудящихся в революцию. Предлагаемая вниманию читателей книга — лишь зачин, начало будущей эпопеи, но тем не менее это цельное и законченное произведение. Это — первая встреча автора с русским читателем, хотя и Хидыр Дерьяев — старейший туркменский писатель, а книга его — первый роман в туркменской реалистической прозе. «Судьба» — взволнованный рассказ о давних событиях, о дореволюционном ауле, о людях, населяющих его, разных, не похожих друг на друга. Рассказы о судьбах героев романа вырастают в сложное, многоплановое повествование о судьбе целого народа.

Хидыр Дерьяев

Проза / Роман, повесть / Советская классическая проза / Роман