Вигнання в рай (СИ)

Пот╕м в╕н став приглядатися приск╕плив╕ше: звичайно ж, це не була та сама Горпина Степан╕вна з села Веселого, але ця бабуся б╕ля храму м╕стечка Першотравневе була наст╕льки разюче схожою на ту Горпину Степан╕вну, що це саме по соб╕ було дивом! Ще б пак! Отут ╕ зараз, в час найглибшого болю в╕д найп╕дл╕шо╖ зради зустр╕ти раптом майже Горпину Степан╕вну! Адже ця нев╕дома, худенька сивоволоса, старенька бабуся не т╕льки зовн╕ була дуже схожою на Горпину Степан╕вну - вона, як ╕ Горпина Степан╕вна, пересуваючись таким же перевальцем, точн╕с╕нько так трохи метушливо, дбайливо прибирала майданчик навколо тутешнього храму, вправно орудуючи м╕тлою, в╕ником, совком та ╕ншим причандаллям, п╕сля чого довк╕лля цього храму ставало таким же привабливим, як ╕ довк╕лля храму села Веселого, з яким у Серг╕я було пов"язано так багато найкращих в його житт╕ переживань - х╕ба це не диво!

Деякий час простоявши так п╕д чаром спогад╕в, Серг╕й п╕д╕йшов ближче й с╕в на лавку, що стояла неподал╕к в╕д храму. Бабуня ж ╕ дал╕ турботливо продовжувала прибирання ╕з запалом ╕ вправн╕стю молодо╖ ж╕нки, незважаючи на св╕й досить похилий в╕к - ╕ це теж упод╕бнювало ╖╖ до т╕╓╖ ж майже дев"яностол╕тньо╖ Горпини Степан╕вни, яка справлялася ╕ з╕ справами церковними й громадськими, ╕ господарство сво╓ порала справно, ╕ н╕ трохи при цьому не жал╕лася на стареч╕ немоч╕. Серг╕╓в╕ нав╕ть трохи аж в╕длягло в╕д серця.

- Бабуню, досить вже вам вдосконалювати й так досконалу чистоту, яку ви навели тут, - звернувся Серг╕й до старенько╖, коли та, вже впоравшись ╕з прибиранням, роздивлялася на результат сво╖х зусиль - чи нема╓ бува ще яко╖ недоробки.

- Та я й сама бачу, що, мабуть, вже досить, - ще раз окинула вона оком прицерковний майданчик, склала св╕й нехитрий реманент до невеличко╖ ком╕рки при церкв╕, замкнула ╖╖, сховала ключ╕ до кишен╕ й, п╕д╕йшовши до Серг╕я, запитала: - А ви просто в╕дпочити сюди прийшли, чи, може, хочете зайти до церкви? Якщо хочете - то будь ласка, у мене й ключ в╕д церкви ╓, можу в╕д╕мкнути.

- Та н╕, дякую, не треба, я взагал╕ то сьогодн╕ в ц╕й церкв╕ вже був уранц╕, - знову окинув Серг╕й оком храм, - але не в цьому р╕ч. Звичайно, вивчити внутр╕шню будову храму - це просто необх╕дн╕сть для мене, але... Але, знову ж таки, не в цьому, власне, р╕ч, - в╕н в╕дчув, що якось плута╓ться в сво╖х думках, не може зосередитись ╕ зрозум╕ти сво╖ власн╕ нам╕ри й думки. - А р╕ч у т╕м... - промовив в╕н, аби просто щось промовити, доки щось варт╕сне не прийде йому на думку й, подивившись на бабцю, зрозум╕в, що ще трохи, ╕ старенька буде вважати його просто не сповна розуму. - Р╕ч у т╕м, - нарешт╕ в його голов╕ виникла якась здорова лог╕ка розмови, - що я зна╓те хто? Я Серг╕й Богданенко.

- Еге ж, - т╕льки й спромоглась у в╕дпов╕дь промовити бабуся, непорозум╕ння на обличч╕ яко╖ все ще було досить промовистим. - А я Галина ╤ван╕вна Рябченко. Вс╕ мене ще кличуть бабою Галею. От, - розвела вона руками ╕ знову якось запитально подивилася на Серг╕я, наче намагаючись в╕дгадати щось.

- Дуже при╓мно, - посм╕хнувся прив╕тно у в╕дпов╕дь Серг╕й, в голов╕ якого нарешт╕ виникла тема розмови. - Але я мав на уваз╕, що я саме той художник Серг╕й Богданенко, якого запросили до вашого м╕стечка для того, щоб я зайнявся реставрац╕╓ю вашого храму. Тобто, - вир╕шив в╕н пояснити ще раз, оск╕льки на обличч╕ бабус╕ все ще читалася якась недов╕ра, - саме я буду робити реставрац╕ю саме оцього вашого ось храму, - показав в╕н рукою на церкву.

- А-а-а, - рад╕сно вигукнула бабця, - то оце ви ╕ ╓ той самий знаменитий столичний художник, якого умовляв до нас при╖хати сам Федорчук?

- Так, так, саме так. Оце я ╕ ╓ той самий художник. Оце я до вас при╖хав, - ствердно закивав головою у в╕дпов╕дь Серг╕й.

- Нарешт╕! Слава тоб╕, Господи, нарешт╕ ви при╖хали! - здавалося радост╕ баби Гал╕ не було меж.

- Так, оце я й при╖хав, при╖хав ╕ще вчора, ╕ при╖хав саме на запрошення Семена Павловича Федорчука, та й жити залишився теж таки в Семена Павловича.

- Та Семен Павлович достойна, дуже достойна людина. Дуже багато в╕н зробив для нашого м╕ста, - п╕дхопила бабця тему. - Оце й церкву нашу збудовано за його допомогою, коли в╕н ще був тут у нас в далек╕ часи районним начальством. А пот╕м, коли настали вже ╕нш╕, оц╕ кап╕тал╕стичн╕ часи, й Семен Павлович дуже розбагат╕в, то й тод╕ в╕н нас не залишав: то грошик╕в на ремонт школи п╕дкине, то на ремонт дитячого садка, а оце нещодавно розкошелився на те, щоб повн╕стю в╕дремонтувати нашу церкву, та ще щоб робив це найкращий серед ус╕х майстр╕в аж ╕з само╖ столиц╕. Оце, виявля╓ться, ви, Серг╕ю. Слава Господу вже й при╖хали. Нарешт╕ ми вас ╕ дочекалися.