Вигнання в рай (СИ)

- Та на ши╖ у Семена ж сид╕в, чим же в╕н ще займався. Забулдига ╤ван був першостатейний, забулдига й гуляка. З самого дитинства зладу з ним не було н╕якого: то в город чийсь зал╕зе й не ск╕льки т╕╓╖ городини вирве, ск╕льки перетовче, то в╕кно комусь виб"╓, то ще в яку халепу вл╕зе, а батькам в╕ддувайся - ох ╕ натерп╕лися вони з ним. А як в школу п╕шов, то ще г╕рше - класу з п"ятого чи шостого вже курити й випивати потроху почав, б╕дн╕ вчител╕ з ним натерп╕лися, насилу якось вже школу зак╕нчив. Дек╕лька раз╕в нав╕ть намагався ще й до роботи стати, то там, то там десь поступить, але б╕льше м╕сяця н╕де не втримувався: т╕льки п"╓, роботу прогулю╓, та тягне все, що погано лежить - кому ж це сподоба╓ться. Так все сво╓ життя й пропив та прогуляв. В╕рн╕ше, брешу, було трохи ╕ в його життя б╕льш-менш людського. Закохався якось наш ╤ван не на жарт, у Настю Петриченко, Кирила Петриченка дочку з нашого ж м╕стечка. Закохався, як кажуть, на смерть, ╕ вже ╕ так, ╕ сяк до не╖, а вона ж що, вона, наче б ╕ сама теж покохала ╤вана, але вийти зам╕ж за такого гультяя - це просто життя сво╓ загубити, та й год╕. Та й батьки ж ╖╖ дуже були проти такого, зрозум╕ло. Та Йван, як на диво, побожився, що кине пити й гуляти, ╕ таки довший час ╕ справд╕ не пив, та довгенько таки не пив - ╕ в рот т╕╓╖ гидоти не брав. Вс╕ просто очам сво╖м не в╕рили, але факт, як кажуть, ╓ факт, н╕ грама ╤ван не п"╓, сумирний став, на роботу щодня ходить. ╤вана на той час на дуже гарну роботу улаштував його брат Семен, який на той час уже у нас в районному начальств╕ ходив. Що ж, дивляться вс╕, що ╤ван вже зовс╕м не той, ╕ за розум узявся й господар добрячий, непитущий - як кажуть, н╕чим крити, та й Настя його таки й справд╕ кохала, одне слово одружились вони з великого свого кохання. Невдовз╕ й донечка в них народилася, ╤рочкою назвали, ╕ жили наче ж добре, не б╕дували, щаслив╕ так╕ вс╕ були. Та не так вже це щастя довго тривало. Там десь, чи рок╕в зо три вони отак у щаст╕ й прожили. А пот╕м ╤ван потроху таки знов за сво╓ взявся: спершу, криючись, потроху почав п╕дпивати, а дал╕ б╕льше й б╕льше, ╕ все почалося знову. П"╓ та гуля╓ наш ╤ван, та ще й дружину свою з донечкою почав ображати, та нав╕ть руки розпускати - лихо й б╕да, та й год╕, що ще ждати в╕д т╕╓╖ проклято╖ гор╕лки. Не витримала тако╖ наруги Настуня, дружина ╤ванова, на серце дуже вона, дуже заслабла, та невдовз╕ й приставилася сердешна, земля ╖й пухом. А ╤ван п╕сля цього з горя так почав пити, що не дай Бог, на серц╕ то в нього який кам╕нь важезний - в╕н же розум╕в, що смерть кохано╖ на його сов╕ст╕, розум╕в. Та отак в╕н не набагато й пережив свою дружину, в╕д гор╕лки почалися в нього вс╕ляк╕ хвороби: ╕ печ╕нка там, ╕ шлунок, ╕ серце - одне слово все в нього захвор╕ло в╕д гор╕лки. А л╕куватися в╕н н╕ за як╕ грош╕ не хот╕в. Воно, може б, ╕ змогли л╕кар╕ йому чимось зарадити, брат Семен бо ж не пошкодував би на л╕кування н╕яких грошей, та який толк з того л╕кування, як ╤ван, не встигне зранку прокинутись, а вже напився. Та й сам в╕н, ╤ван говорив, що, мовляв, свою дружину я вбив, то й мен╕ теж не можна жити на цьому св╕т╕. Справедливо, мовляв, так буде. Так от невдовз╕ й п╕шов усл╕д за дружиною, царство йому небесне. Отака от ╕стор╕я.

- А що ж Семен Павлович? - запитав Серг╕й, який давно вже зрозум╕в, що ╕стор╕я, яку йому розпов╕ла ╤ра - це просто вигадка, але йому все ж хот╕лося роз╕братися в усьому б╕льш глибоко, та й просто зараз в його стан╕ хот╕лося, щоб хоч хтось побув поряд ╕ просто й в╕дверто поговорив з ним.