Вигнання в рай (СИ)

- Так отож, отож, в тому то й р╕ч, - п╕дняла вказ╕вний палець бабуся. - Каже, що, мовляв, ота сама Катерина була простою якоюсь третьосортною, задрипаною, н╕кчемною н╕мецькою принцескою, як╕й наче б то в житт╕ н╕чого особливого й не св╕тило, але як╕й вдалося вийти зам╕ж аж за ╕мператора Рос╕╖ й завести при цьому соб╕ ще при живому чолов╕ков╕ коханц╕в. Пот╕м, каже, ця Катерина намовила сво╖х коханц╕в, як╕ до того були ще й братами, вбити свого чолов╕ка-╕мператора. Коли ж ╖╖ коханц╕ вбили таки ╖╖ чолов╕ка, то Катерина сама стала рос╕йською ╕мператрицею Катериною Другою ╕ тод╕ вже пустилася на вс╕ заставки: не було, казала ╤рочка, тако╖ найзлочинн╕шо╖ примхи, найп╕дл╕шо╖ забаганки, не було тако╖ найнеприродн╕шо╖ пристраст╕, не було тако╖ найзбочен╕шо╖ вигадки для погамування тваринно╖ плотсько╖ х╕т╕, не було, одне слово, тако╖ бридко╖ гидоти, яко╖ б не вчинила ця ╕мператриця Катерина. А дал╕ ╤рочка ще розпов╕дала про вс╕ т╕ огидн╕ способи, якими Катерина Друга совокуплялася як з людьми, так ╕ з тваринами, тьху, тьху, тьху, прости, Господи, - перехрестилась бабця. - А тод╕ наша ╤рочка й каже таке, що от, бачите, ця ╕мператриця була по сут╕ сво╖й г╕рше за всяку проститутку й злочинницю, а в Рос╕╖ ╖╖ вважають найдостойн╕шою з достойних ж╕нок, ставлять ╖й пам"ятники, називають Катериною Великою. Б╕льше того, ╤рочка наша ще й додавала, що в Рос╕╖ тих час╕в ╕мператори були до того ж ще й оф╕ц╕йними оч╕льниками церкви, так що Катерина Велика була до всього ще й главою Рос╕йсько╖ Православно╖ церкви, а отже тим самим ╕мператриця Катерина була майже оф╕ц╕йною святою. ╤ похвалялась тод╕ ╤ра, що й соб╕ буде в житт╕ насл╕дувати в усьому оцю саму рос╕йську ╕мператрицю Катерину Другу, тобто не буде такого, з огляду на закони держави й людську пристойн╕сть, найжахлив╕шого злочину й найогидн╕шого гр╕ха, на який би ╤ра, як ╕ ╕мператриця Катерина, не зважилась би заради угамування сво╖х бажань, ╕ при цьому ╤ра, бачите, буде вважати себе, такою ж Великою ╕ святою, як ╕ Катерина Друга! От так от! Отака от ╤рочка, - розвела вона руками.

- Так, д╕йсно, - задумано похитав головою Серг╕й, - ц╕ла ф╕лософ╕я. Небезпечна, дуже небезпечна ф╕лософ╕я. Ц╕ла сум╕ш, тут тоб╕ й Н╕цше, ╕ Фрейд, ╕ Афрод╕та в обн╕мку з Нероном, ╕ ниц╕сть ╕мперсько╖ велич╕, ╕ все, що хочеш... Дуже небезпечна ф╕лософ╕я.

- От, от, ╕ я ж казала сво╖й внучц╕ Над╕йц╕, що ця ╤рочка дуже погана, дуже небезпечна людина, казала, щоб трималась Над╕йка якнайдал╕ в╕д ╤рки Федорчук. Та де там, вс╕ ще в школ╕ за нею табуном ходили: що д╕вчата дивились на не╖, як заг╕пнотизован╕ й кожне ╖╖ слово ловили, що хлопц╕ за нею, як зачарован╕ б╕гали готов╕ заради ╖╖ посм╕шки на все. А вона ж, ╤рочка наша, тих хлопц╕в м╕няла, як т╕ рукавички, а то й з двома ╕ з трьома одночасно зустр╕чалась, та ще як зустр╕чалась - аборт╕в тих вже ст╕льки переробила, що не дай Бог! А останн╕й аборт, коли л╕кар╕ сказали, що вже якщо зробити й за цим разом аборт, то навряд чи п╕сля цього ╤ра наша колись зможе стати мат╕р"ю, так Семен Павлович уже тод╕ вс╕ма правдами й неправдами напол╕г, дом╕гся, примусив ╤ру не робити цього аборту. ╤ як вона вже народила хлопчика, то радост╕ Семена не було меж - забрав в╕н новонародженого в╕д ╤ри, бо ╖й байдуже було до т╕╓╖ дитини, ╕ в╕ддав цього хлопчика одн╕й годувальниц╕, що теж тод╕ якраз народила - гарн╕й ж╕нц╕ в╕ддав, щоб та ходила за немовлям, годувала його сво╖м молоком, благо молока в не╖ вдосталь було ╕ для свого хлопчика ╕ для маленького Федорчука. Дуже, дуже радий був Семен з народження свого онучка, Богданчиком його назвали, зараз п╕дроста╓ в╕н десь у дуже дорогому панс╕он╕. А ╤рочц╕ наш╕й - як з гуся вода, вона, мабуть, вже й забула про свого синочка ╕ гуля╓ соб╕ нал╕во й направо, як ╕ завжди.

- Так, справд╕, - з г╕ркотою в голос╕ промовив Серг╕й, - небезпечна, дуже небезпечна людина ця ╤рочка. Нав╕ть набагато небезпечн╕ша, ан╕ж я соб╕ м╕г уявити. Вигляда╓ так, що й справд╕ наша ╤рочка ╓ г╕дною наступницею й посл╕довницею рос╕йсько╖ ╕мператриц╕ Катерини Велико╖: вони д╕йсно варт╕ одне одного - кумир ╕ ╖╖ прихильниця.

- Оце так╕, бач, доводиться розмови вести б╕ля храму Божого. Та ще, якось воно, - трохи аж розгублено, звертаючись не ст╕льки до Серг╕я, а наче до якогось в╕дсутнього св╕дка ╖хньо╖ розмови, продовжила бабуся, - як би це сказати, д╕вчинка ж, наша ╤ра, хоч би вже хлопець був, то воно ще якось би, а так...