Вінні-Пух

— Мабуть, моя десь застрягла,— сказав Ру.— Кролику, в мене палочка-застрягалочка! Пацю, а твоя палочка — застрягалочка?

— Вони завжди пливуть довше, ніж вам здається,— сказав Кролик.

— Пацю, он твоя!.. — раптом сказав Пух.

— Моя сірувата,— сказав Паць, не наважуючись перехилятися далі, щоб не впасти в Річку.

— От, от! Я бачу саме її! Вона пливе в мій бік.

Кролик вистромився далі за всіх, виглядаючи свою паличку; Крихітка Ру підскакував, мов гумовий, і все наспівував:

Палочко, палочко,
люба застрягалочко!
Приплинь, приплинь,
до мене прилинь!

А Паць страшенно розхвилювався, бо з'явилася тільки його паличка, а це означало, що він виграє.

— Випливає! Он вона, о-о-н! — сказав Пух.

— А ти певен, що то моя? — схвильовано кувікнув Паць.

— Звичайно, певен, бо вона сіра. І велика. Ось вона підпливає! Дуже, дуже велика і... сіра... Ой, ні, це не вона. Це — Іа...

З-під мосту справді виплив Іа-Іа.

— Іа! Іа-а! — загукали всі разом.

Спокійно і незворушно, задерши до неба всі чотири ноги, Іа-Іа повагом плив за течією.

— Та це ж наш Іа! — захоплено запищав Крихітка Ру.

— Невже? — озвався Іа. — А я все думав: "Хто ж це такий?" — Іа потрапив у невеличкий вир і тричі обкрутився на одному місці.

— Я зовсім не знав, що ти також граєшся,— сказав Крихітка Ру.

— Я не граюся,— відповів Іа-Іа.

— Іа, що ти там робиш? — спитав Кролик.

— Можеш відгадувати до трьох разів, любий мій Кролику. Рию нірки в землі? Не вгадав. Скачу по гілках молодого дуба? Теж не вгадав. Чекаю, щоб хтось допоміг мені вибратися з Річки? Точно! Дайте Кроликові час подумати, і він завжди все відгадає!

— Ой Іа! — з розпачем вигукнув Пух.— А що ж ми... я хочу сказати, а як же ми... ти гадаєш, якщо ми...

— Саме так, — сказав Іа-Іа.— Одна з твоїх думок буде цілком слушна. Дякую тобі, Пуше.

— Диви, диви! Він крутиться на одному місці! — сказав Крихітка Ру, до нестями захоплений таким цікавим видовищем.

— А чом би й ні? — холодно озвався Іа-Іа.

— І я теж умію плавати! — гордо сказав Крихітка Ру.

— Тільки не крутячки,— відповів Іа-Іа.— Крутячки набагато важче. Сьогодні я взагалі не збирався плавати,— вів далі Іа, повільно обертаючись у тихому вирі,— та коли вже так сталося, то невимушене обертання справа наліво... чи, точніше, зліва направо — це моя особиста справа.

Настала тривала мовчанка, поки всі думали.

— Здається, я щось придумав,— озвався нарешті Вінні-Пух.— Але я не певен, що це те, що треба.

— Я теж,— сказав Іа-Іа.

— Кажи, Пуше,— сказав Кролик.— Що ти там придумав?

— Ну, якщо ми всі разом кидатимемо в річку каміння і все таке інше з одного боку, то здіймуться хвилі, які приб'ють Іа-Іа до берега.

— Це просто чудова думка,— сказав Кролик, і Вінні-Пух знову повеселішав.

— Дуже чудова! — сказав Іа.— Коли я захочу, щоб мене прибили, Пуше, я про це обов'язково повідомлю.

— А що, як ми ненароком поцілимо в Іа? — занепокоєно спитав Паць.

— Або що, як ми ненароком не поцілимо в нього? — сказав Іа.— Добре обміркуйте всі ці можливості, Пацику, перш ніж почнете розважатися.

Та Вінні-Пух уже притяг найбільшу каменюку, яку лиш спромігся підняти, і перехилився над водою, тримаючи її в лапах.

— Я її не кину, я її просто впущу, Іа,— пояснив він.— Так я точно не промахнуся, тобто я хочу сказати, що так я не потраплю в тебе. Можеш ти на хвилину перестати крутитися, бо це мені заважає?

— Ні,— сказав Іа-Іа.— Мені подобається крутитися.

Кролик відчув, що час йому взяти на себе командування.

— Слухай, Пуше,— сказав він,— коли я скажу "Давай!", ти впускай каменюку. Чуєш, Іа, коли я скажу "Давай!", Пух упустить свою каменюку.

— Щиро тобі вдячний, Кролику, але вірю, що про це я дізнаюся й без тебе.

— Пуше, ти готовий? Пацю, посунься трішечки вбік, ти йому заважаєш. Ру, відступися назад. Ну, всі готові?

— Ні,— сказав Іа-Іа.

— Давай! — скомандував Кролик.

Пух упустив каменюку. Почувся лункий сплеск, й Іа-Іа... зник.

Настала хвилююча мить, особливо для тих, що були на мості. Вони напружено вдивлялися у воду... І навіть Пацева паличка, яка в цей час випливла трохи попереду Кроликової палички, не втішила їх так, як можна було сподіватися.

А трошки згодом — саме тоді, як Вінні-Пух уже почав думати, що, мабуть, він обрав не ту каменюку або не ту річку, або ж не той день для своєї Блискучої Думки,— біля самого берега вигулькнуло щось сіре... Поволі воно все більшало й більшало... і нарешті стало ясно, що то Іа-Іа виходить з води.

Із радісним криком всі кинулися до нього і так дружно й завзято тягли його й підштовхували, що невдовзі Іа твердо став на сухе.

— Ой Іа, який же ти мокрий! — сказав Паць, помацавши ослика.

— Молодець, Пуше, — великодушно сказав Кролик.— Що правда, то правда: нам з тобою спала таки непогана Думка!

— Яка ще там Думка? — спитав Іа-Іа.

— Отак прибити тебе до берега.

— Прибити? Мене? — здивувався Іа-Іа.— Мене? Прибити? То ви гадаєте — мене прибили? Га? Та я просто пірнув! Пух пожбурив на мене велетенську каменюку, і, щоб вона, бува, не гепнула мені на груди, я пірнув і поплив до берега.