Вінні-Пух

Він чкурнув в улоговину, що перетинала стежку, і Пух та Паць помчали за ним. Вони причаїлися під кущами папороті й стали прислухатися...

У Лісі було тихо-тихо — анішелесь. Вони нічого не бачили й нічого не чули.

— Тс-с!.. — сказав Кролик.

— Я й так,— сказав Пух.

Почулося тупотіння... І знову запала тиша.

— Агов! — сказав Тигра так близько від них і так несподівано, що Паць напевне підскочив би з переляку, коли б не виявилося, що майже на всьому ньому сидить Вінні-Пух.

— Де ви?! — гукав Тигра.

Кролик штовхнув ліктем Пуха, і Пух озирнувся, щоб штовхнути ліктем Паця, проте не знайшов його, а Паць вдихав собі тищечкомнищечком пахощі вологої папороті й почувався дуже хоробро.

— Чудеса! — сказав Тигра.

На мить запала мовчанка, а потім вони почули даленіюче тупотіння лап. Вони почекали ще трохи, і в Лісі знову стало тихо-тихо, так тихо, що іще трохи, і їм зробилося б страшно.

Тоді Кролик звівся на рівні ноги і смачно потягся:

— Ну що? — прошепотів він гордо.— Бачили? Усе, як я казав!

— А я все думав,— сказав Пух,— і ось надумав...

— Ні,— сказав Кролик. — Потім. Біжімо. Швидше!

І всі вони чкурнули навтьоки. Кролик біг попереду.

— А тепер,— сказав Кролик, коли вони відбігли досить-таки далеченько,— можна й поговорити. То що ти хотів сказати, Пуше?

— Та нічого особливого. А чого ми сюди біжимо?

— Бо це дорога додому.

— А-а! — сказав Пух.

— А, по-моєму, треба правіше,— занепокоєно сказав Паць.— Як ти гадаєш, Пуше?

Пух подивився на свої передні лапки. Він точно знав, що одна з них була права, і ще знав, що коли він вирішить, яка з них права, то друга точно буде ліва. Але він ніяк не міг згадати, з чого почати.

— Та бач,— нерішуче почав Пух.

— Гайда! — сказав Кролик.— Я чудово знаю дорогу! — і вони побігли далі.

За десять хвилин вони зупинилися знову.

— Це просто смішно,— сказав Кролик,— але мені здало... Ага, ну, все ясно! Гайда!..

— Ось ми й тут,— сказав Кролик ще за десять хвилин.— Ні, здається, не тут...

— А зараз,— 'сказав Кролик ще за десять хвилин,— ми маємо бути, як я гадаю, біля... чи ми збочили трохи правіше, ніж я гадав?..

— Дива та й годі! — сказав Кролик ще за десять хвилин.— Чого це в тумані все здається однаковим? От сміхота! Ти помітив це, Пуше?

Пух сказав, що помітив.

— Наше щастя, що ми так добре знаємо свій Ліс, а то могли б заблукати! — сказав Кролик ще за годину.

І він засміявся так безтурботно, як може засміятися лише той, хто знає свій Ліс так чудово, що не може в ньому заблукати.

Паць бочком, бочком непомітно відстав і підкрався до Пуха ззаду:

— Пуше! — прошепотів він.

— Що таке, Пацю?

— Та нічого,— сказав Паць і вчепився Пухові за лапку,— Мені просто захотілося бути ближче до тебе.

.......................................

Коли Тигра перестав чекати, що друзі його знайдуть, і коли він стомився гуляти сам, без нікого, кому б він міг сказати: "Ну, чого ж ви? Гайда!" — тоді він вирішив, що треба повертатися додому.

Так він і зробив.

Перше, що сказала Кенга, зустрівши його, це: "А ось і наш любий Тигра! Ти прибіг саме вчасно: треба пити риб'ячий жир!" І вона налила йому повну чашку.

Крихітка Ру гордо сказав: "А я свій уже випив",— і Тигра, проковтнувши все без передиху, сказав: "І я свій теж".

Після цього Тигра й Крихітка Ру стали подружньому штовхати один одного, і Тигра ненароком перекинув один чи два стільці, а Крихітка Ру ненароком — за компанію — перекинув ще один стілець, і Кенга сказала:

— А йдіть-но побігайте!

— А де нам бігати? — спитав Крихітка Ру.

— Підіть назбирайте мені шишок на розпал,— сказала Кенга й дала їм кошик.

І вони слухняно пішли до Шести Сосен і почали жбурляти один в одного шишками. За цією розвагою вони геть забули, чого сюди прийшли, і, забувши під деревом кошик, подалися додому обідати.

Обід уже кінчався, коли двері раптом прочинились і до кімнати зазирнув Крістофер Робін:

— А де Пух? — спитав він.

— Тигро, голубчику, а де Пух? — спитала Кенга.

Тигра почав пояснювати, що з ними трапилося, а Крихітка Ру почав пояснювати про свій Печивний Кашель, а Кенга почала їх умовляти не говорити разом. Отак і спливло багатенько часу, перш ніж Крістофер Робін уторопав, що Пух, Паць та Кролик блукають десь у тумані серед Лісу.

— Смішняки! — прошепотів Тигра на вухо Крихітці Ру.— А ось Тигри ніколи не можуть заблудитися!

— А чому вони не можуть, Тигро?

— Не можуть, і все,— пояснив Тигра.— Такі вони вже є.

— Отже,— сказав Крістофер Робін,— треба йти їх шукати. Ясно? Ходімо, Тигро.

— А можна, я теж піду їх шукати? — благально спитав Крихітка Ру.

— Тільки не сьогодні, мій любий,— сказала Кенга.— Нехай іншим разом.

— Ну, гаразд. А якщо вони заблудяться завтра — можна, я їх тоді розшукаю?

— Подивимося,— сказала Кенга.

І Крихітка Ру, який чудово знав, що це означає, пішов у куточок і почав тренуватися в стрибках. По-перше, тому, що мав бажання потренуватись, а по-друге, тому, що не мав бажання, аби Крістофер Робін і Тигра помітили, як йому гірко, що його не взяли.

......................................

— Хоч як це дивно,— сказав Кролик,— але ми умудрилися заблудитися. Це факт.