Вітер у вербах

— Ще й як відмовляюся! — вже геть розперезався Жабс. — Більше того, я даю слово честі, що поїду на першому ж автомобілі, який мені трапиться. Біп-біп!

— Ну, що я тобі казав? — повернувся до Крота Ондатр.

— Ну що ж, чудово, — рішучим тоном мовив Борсук, підводячись із крісла. — Якщо ти не піддаєшся на наші вмовляння, доведеться діяти силою. Мені дуже цього не хотілося. Жабсику, ти нерідко запрошував нас — мене, Крота й Ондатра — погостювати у тебе вдома. Ми приймаємо твоє запрошення. А заберемося звідси тільки тоді, коли настановимо тебе на шлях істинний, не раніше. Все, заведіть його на другий поверх і замкніть у спальні. А потім треба буде вирішити кілька питань.

— Жабсе, зрозумій, це для твого ж блага, — лагідно примовляв Ондатр, разом із Кротом тягнучи Жабса, який брикався і звивався, вгору по сходах. — Ти тільки подумай, як буде добре, коли все минеться, коли пройде ота твоя дошкульна одержимість!

— Жабчику, ми пильнуватимемо тебе, як немовля, — мовив Кріт. — І впильнуємо, щоб ти більше не розтринькував даремно грошей, як раніше.

— Так, Жабсе, і більше не буде непорозумінь із полісменами, — додав Ондатр, коли вони вже запихали його до спальні.

— І не лежатимеш тижнями у лікарнях, витримуючи отих медсестер, чуєш, Жабсе? — додав Кріт, повертаючи ключ у дверях.

Вони спустилися вниз, а Жабс, припавши до замкової щілини, кричав їм навздогін прокльони.

— Боюся, це надовго, — промовив, позіхаючи, Борсук, коли всі троє зібралися вирішувати, що робити далі. — Я ще не бачив, щоб Жабс так стояв на своєму. Та хай там як, а маємо довести справу до кінця. Ні на мить не зводити з нього очей! Чергуємо по черзі, доки з Жабса не вивітриться дурман.

І друзі визначили, хто й коли чергує. Усі по черзі, через дві ночі на третю, мали ночувати в Жабсовій кімнаті, а денні години поділили порівну. Спочатку Жабс аж зі шкури пнувся, щоб дошкулити своїм аж надто турботливим охоронцям. Огорнений черговим нападом буйності, він нахаращував стільці, щоб вийшла така-сяка подоба автомобіля, сам видирався на “сидіння”, припадав до уявного керма і, некліпно дивлячись перед собою, хрипів так, що аж страшно ставало, а потім, у самому розпалі розваги, летів сторч головою і так лежав, розпластавшись серед уламків крісел, і, схоже, був цілком задоволений собою. Та з часом ці несамовиті напади сходили нанівець, і всі намагалися переключити його думки на щось інше. Та Жабса, здається, вже не цікавило ніщо, крім автомобілів, і він ставав чимраз більш понурим та пониклим.

Одного погожого ранку Ондатр, заступаючи на варту, піднявся нагору, щоб змінити Борсука, і побачив, що той уже місця собі не знаходить, так йому хочеться здати пост та розім’яти лапи тривалою прогулянкою по лісу, по своїх норах та віднірках.

— Жабс іще в ліжку, — сказав Борсук Ондатрові, перепинивши його перед дверима. — Лежить і тільки стогне: “Залишіть мене самого!” Від усього відмовляється. Думаю, це ненадовго, тож не бери собі до серця, ну і взагалі. І будь уважний, Ондатре! Якщо Жабс тихий і слухняний, якщо він удає з себе цяцю-хлопчика, треба бути напоготові. Не інакше як щось замислив. Я його як облупленого знаю. А тепер усе, бувай.

— Як здоров’ячко, старий? — бадьоро запитав Ондатр, підступаючи до Жабсового ліжка.

Відповіді довелося чекати кілька хвилин. Аж ось нарешті той заквилив:

— Дякую дуже, люб’язний Ондатрику! Тебе цікавить мій стан, як це мило з твого боку! Але спочатку ти скажи мені, як поживаєте ти і наш любий Кріт?

— У нас усе гаразд, — відказав Ондатр. І, забувши про пильність, бовкнув: — Кріт іде з Борсуком на прогулянку. Будуть десь аж під обід, тож весь ранок ми самі. Ну та нічого, зі мною не занудьгуєш. Ану пострибай, будь молодчинкою. Не лежи похмурим у такий чудовий ранок!

— Ондатрику, дорогенький мій, — промимрив Жабс, — нічого ти не розумієш! Ти кажеш “пострибай”, а мені зараз далеко не до стрибків, ой як далекої Та ти на мене не зважай. Знаєш, я терпіти не можу завдавати друзям клопотів, єдина надія, що мені уже недовго вас морочити. Як я цього хочу!..

— Знаєш, я б теж цього хотів, — відказав прихильно Ондатр. — Ти таки був нам морокою весь цей час, і приємно чути, що скоро цьому край. Та ще за такої погоди, те ще на початку навігації! Жабсе, то було просто свинством із твого боку! Я маю на увазі не стільки клопоти, яких ти завдавав, скільки те, що ми через них утрачаємо.

— А по-моєму, ти маєш на увазі саме клопоти, — похмуро відказав Жабс. — Я все розумію. Нема тут нічого неприродного. Тобі набридло упадати коло мене. Я не можу просити тебе, щоб ти й далі щось робив. Так, я справді сама прикрість.

— Що правда, то правда, — відказав Ондатр, — але ж послухай! Заради тебе я готовий стерпіти все на світі, аби лише ти взявся за розум.

— Ондатрику, якби я думав так само, як ти, — проквилив Жабс ледве чутно, — то попросив би тебе — мабуть, востаннє, — чимдуж помчати в село по лікаря, навіть якщо вже й пізно. Та ти не хвилюйся. Тобі це тільки зайвий клопіт, то, може, нехай усе лишається, як є.