Вітер у вербах

І тут на Жабса налетіли брутальні судові виконавці. Той кричав, благав та опирався, а вони обкрутили його ланцюгами та потягли сердегу від суду через ринкову площу, де галаслива юрба (яка безжальна до злочинців спійманих і співчуває злочинцям неспійманим) заходилась обсипати його насмішками та закидати морквою, ганьбити так, як ганьблять на майдані злочинців; через кпини школярів, повз їхні фальшиво законослухняні мармизки, що радісно світилися від вигляду принижень бідолашного джентльмена; через порожнисто-лункий розвідний міст; попід шпичастою решітчастою брамою; попід похмурою аркою, за якою починався старий похмурий замок, що здіймав увись свої прадавні вежі; повз солдатські казарми, де відпочивала після варти глумлива солдатня; повз вартових, які аж зі шкіри пнулися, насмішкувато кашляючи, бо тільки так може висловити свою зневагу до порушника закону вартовий, що заступив на службу; по розхитаних ґвинтових сходах; повз охоронців у каскетках та сталевих латах, які вороже зиркали крізь заборола; через внутрішні двори, де шаленіли на прив’язях мастифи і дерли землю, намагаючись дістати Жабса; повз старих стражників, що стояли, спершись алебардами на стіни, та куняли над куснем пирога і баклагою темного елю. Його вели все далі й далі: повз пальцезатисну камеру, повз поворот, від якого йшла дорога на ешафот, поки врешті не привели до найпохмурішої темниці, що містилась у найдальшій вежі. Нарешті вони спинилися біля старезного тюремника, який сидів і перебирав знічев’я в’язку величезних ключів.

— Жабське поріддя! — гаркнув сержант-полісмен, знімаючи шолом і втираючи чоло. — Гей, ти, неотесо, вставай, приймай поповнення. Це мерзотник Жабс, закостенілий злочинець, інтриган і хитрун, яких світ не бачив. Отак, сива бородо, очей з нього не зводь, і зарубай собі на носі: ти відповідаєш за нього головою, і мор на ваші голови, якщо він викине якогось коника!

Наглядач похмуро кивнув, кладучи зморшкувату руку на плече бідолашному Жабсові. Брязнув іржавий ключ у замку, гримнули за спиною масивні двері — і Жабс перетворився на безпорадного в’язня найнеприступнішої камери найнеприступнішої вежі найнеприступнішого замку старої доброї Англії.

Розділ сьомий ДУДАР НА ДОСВІТНІЙ ЗОРІ

Сховавшись у прибережних заростях, пронизливо виспівував свою пісню птах волове очко. Була десята вечора, та в небі понад горизонтом зоріла запізніла смуга дня. Жар спекотного післяполудня відступив, розчинився у дотиках прохолодних пальців куцої літньої ночі. Кріт лежав, розпластавшись на березі, та важко дихав, вертаючись до тями після важкого дня. Від світанку до пізнього вечора в небі не було жодної хмаринки. Кріт чекав на друга. День він провів на річці з кількома приятелями, а Ондатр разом із Видрою завершували якусь страшенно довгу справу. Коли Кріт заходив додому, там було темно та безлюдно: мабуть, Ондатр, попри пізню годину, і далі сидів у Видри. В норі було спекотно, тож Кріт розлігся на купці прохолодного щавлю, перебираючи в пам’яті події сьогоднішнього дня та думаючи, як усе-таки мудро влаштоване життя.

Аж ось по присохлій траві зашелестіли легкі Ондатрові кроки.

— О, благодатна свіжість! — зітхнув Ондатр, сідаючи поряд, і задивився в річку, думаючи про щось своє.

— Сподіваюся, ти вже вечеряв? — запитав після паузи Кріт.

— Та вже ж довелося, — відказав Ондатр. — Ніхто й чути не хотів, щоб я пішов, не повечерявши. Ти ж знаєш, які вони завжди гостинні. І всю дорогу, поки я був там, годили мені як могли. А я сидів і не знав, куди подітися, бо розумів, що насправді їм дуже важко, хоч вони ретельно це приховували. Либонь, Кроте, в них не все гаразд. Знову зник малий Портлі, а ти ж знаєш, як любить його Видра, хоча сам він цього й не афішує.

— Це хто, отой малий? — безтурботно запитав Кріт. — Ну, нема його, то що тут такого? Малий частенько зникає з дому і десь блукає, а потім повертається назад. Це ж такий непосидько. Та нічого з ним не станеться. В усій околиці його знають і люблять не менше за Видру, тож навіть не сумнівайся, що хтось його знайде і приведе додому, і знову буде все чудово. Ми ж самі колись його знаходили за кілька миль від дому, живого-здорового та цілком щасливого!