Вітер у вербах

— Даруйте, сер, — мовив він, — чи не була б ваша ласка на хвильку пустити мене за кермо? Я уважно дивилася за вами, і здається мені, це дуже легко й цікаво, а ще страх як хочеться похвалитися перед подружками, що я мала задоволення керувати автомобілем!

Водій так розсміявся, почувши пропозицію, що джентльмен негайно запитав, у чому річ. Почувши, що до чого, він (на превелику втіху Жабса) вигукнув:

— Браво, місіс! Я в захваті від вашої відваги. Дайте старенькій покерувати і пригляньте за нею. Що вона зробить поганого?

Шофер звільнив місце, Жабс відразу ж заліз на його сидіння, схопився за кермо, з удаваною покірливістю вислухав усі вказівки і рушив з місця — повільно, обачно, бо твердо вирішив бути розважливим.

Джентльмен на задньому сидінні заплескав у долоні, і Жабс чув, як він каже:

— Як гарно в неї виходить! Подумати тільки, праля так вправно керує машиною, та ще й уперше!

Жабс трохи піддав газу, потім ще, і ще.

Він чув, як кричить джентльмен:

— Прале, пильнуй! — І це страх як образило Жабса, і він почав шаленіти.

Шофер хотів йому завадити, але Жабс ліктем притиснув його до сидіння та дав повний газ. Вітер в обличчя, гудіння мотора, стрибки на дорозі — ну хто б тут устояв?

— Праля? — заволав він, забувши про всякий страх. — Я містер Жабс, викрадач автомобілів, руйнівник тюрм, Жабс, який завжди виходить сухим із води! Сидіть, як миші, і побачите, що таке справжня їзда, якщо довірилися найславнішому, найвправнішому та найхоробрішому Жабсові!

Страшенно закричавши, всі, хто був у кабіні, схопилися з місць і накинулись на Жабса.

— Хапайте його! — закричали вони. — Хапайте триклятого Жабса, це він крав наш автомобіль! В’яжіть його, куйте в кайдани, тягніть до найближчого поліційного відділку! Завдамо цьому відчайдухові та головорізові!

Але! Чомусь їм не спало на думку, що спершу було б краще (і мудріше) зупинити автомобіль, а потім братися за інше. Жабс різко вивернув кермо, машина рвонула на узбіччя, протаранила низькорослий живопліт і… Карколомний стрибок, потужний удар — і колеса автомобіля стали місити густу багнюку жабника.

Жабс відчув, як злітає вгору його тіло, як воно кудись летить — стрімко, легко, наче ластівка. Йому сподобалося відчуття польоту, та тільки він устиг подумати, що летітиме так, поки в нього виростуть крила, і стане він із Жабса Жабоптахсом, коли політ скінчився, і довелося приземлятися, ляпнувшись спиною на густу і м’якеньку лугову траву. Упавши, Жабс відразу ж сів — і побачив і автомобіль, який вже майже весь сховався під водою, і джентльменів з водієм, які у довгих своїх пальтах безпорадно борсалися у воді.

Жабс швиденько схопився на ноги та щодуху дременув полями, він продирався через живоплоти, плигав через рівчаки та важко гупав по землі, аж поки сили не покинули його остаточно і довелося перейти на тихий крок. Трохи відсапавшись, Жабс знову зміг спокійно думати, і він захихотів, тоді засміявся, а під кінець уже так реготався, що аж присів під живоплотом.

— Хо-хо! — кричав він у захваті від самого себе. — І знову Жабс! Жабс, як завжди, виходить переможцем! Хто зміг зробити так, що його взяли в машину? Кому вдалося сісти на сидіння спереду через удавану задуху? Хто змусив їх пустити Жабса за кермо? А хто завіз їх до жабника? І хто утік від них, із-під самого носа, кумедно злинувши в повітря та навіть подряпинки при цьому не отримавши, хто залишив отих дурних і лютих подорожніх посеред болота, там, де їм і належить бути? Ну звісно, Жабс, розумний Жабс, великий, незрівнянний Жабс!

І знову він завів свою пісню, і знову лунав його піднесений голос.

Автомобіль “біп-біп!” гудів,
І мчав він по дорозі.
Хто б з вас у став його завів?
А Жабсу це по змозі!

— О, який я розумний! Який розумний, який розумний, який я розу…

Здаля долинув якийсь шум, Жабс обернувся на звук, придивився і… О жах!.. О мука!.. О лишенько!..

За два лани виднілися шофер у гетрах і двійко тутешніх кремезних полісменів, які дуже швидко наближалися до Жабса!

Нещасний Жабс схопився з місця і, не чуючи ніг під собою, кинувся бігти.

— Ох, ох! — охкав Жабс, важко біжучи. — Який же я осел! Самозакоханий, дурний ослисько! І треба було чванитися? І треба було верещати і співати свої пісні? Сидіти пеньком і вихвалявся на всю губу? Ох! Ох! Ох!..

Жабс озирнувся — і ледь не зомлів: його вже наздоганяли! Він мчав так, що тільки лапи лопотіли, і, раз за разом озираючись, бачив, як невблаганно скорочується відстань між ним та переслідувачами. Жабс біг як міг, але тіло його було надто огрядним, а ноги — надто короткими, а джентльмени ближчали та ближчали. Він відчував: ще трохи, і вони його наздоженуть. Жабс біг, не розбираючи шляху, він пер наосліп куди доведеться, зиркаючи через плече на ворогів, які вже святкували перемогу, аж раптом під ногами розверзлася земля, і Жабс, хапаючи руками повітря, бухнув з головою у глибоку, швидкоплинну воду, яка з нездоланною силою понесла його далі. І до Жабса дійшло, що він, у нападі сліпої паніки, просто шубувснув у річку!