Вітер у вербах

Жабс, якому все важче і важче було тримати себе в руках, зачувши таку мову, просто оскаженів.

— Ах ти брудна селючко! — заволав він не своїм голосом. — Та як ти смієш так розмовляти з благородною особою! Ото вже праля! Гаразд, як хочеш знати, я Жабс, знаменитий, усіма шанований і знаний Жабс! Можливо, я й не зможу постати зараз в усій своїй красі, але це не означає, що дурна баба з баржі безкарно з мене насміхатиметься!

Жінка подалася всім тілом до Жабса і пильно, уважно придивилася до його чепця.

— Ти ба! — закричала вона. — Ой, тримайте, бо впаду! Бридка, огидна, препаскудна жаба! Та ще й на моїй гарнесенькій, чистесенькій баржі! Отакого я вже не потерплю!

На мить вона облишила румпель, ряба рука метнулася вперед, ухопила Жабса за передню лапку, а друга схопила за ногу. Світ Жабсові перекинувся догори дригом, баржа злетіла в небо, у вухах засвистіло, і він, закрутившись у повітрі, полетів над річкою і шумно плюснув у воду.

Та навіть вода не охолодила гордого Жабсового духу, не збила шалу його запальної вдачі. Здійнявши купу бризок, він виплив на поверхню, постирав з очей ряску, і першим, що він побачив, була тлуста баба на баржі, яка безсоромно реготала й насміхалася з нього. Відкашлюючись та відпльовуючись, Жабс присягнувся, що поквитається з нею.

Він поплив до берега, долаючи течію та плутаючись у ситцевому платті, і коли вже нарешті торкнувся землі, видертися на крутий берег уже просто не було сил. Перепочивши хвилину- другу, Жабс підібрав краї мокрого вбрання й побіг за баржею так швидко, як тільки могли нести його ноги, не думаючи ні про що, крім негайної помсти.

Коли Жабс порівнявся з жінкою на баржі, та все ще сміялася.

— Агов, прале! — гукнула вона. — Візьми рубель, розгладь свою мармизу, тоді пройдися по ній праскою, покрохмаль — і скидатимешся на цілком пристойну жабу.

Жабс не став гаяти часу на словесні перепалки. Йому хотілося серйозної помсти, а не дешевого, сумнівного тріумфу у словесній баталії, хоч на язику вже крутилася, ладна щомиті зірватися, дошкульна лайка. Нарешті він побачив перед собою те, чого шукав. Наддавши ходи, він наздогнав баржову шкапу, відв’язав від бечівника тягову линву, легко скочив коняці на спину, щосили хвицнув п’ятами в боки, і та рвонула з місця в кар’єр. Жабс повернув свою стрибуху з тягової стежки, і вона загоцала горбистою лукою. Озирнувшись, він побачив, що баржа вже сіла на мілину під протилежним берегом, а жінка на ній люто вимахує руками та галасує:

— Стій, стій, стій!

— Цю пісеньку ми вже колись чували, — розсміявся Жабс, дав шкапі шпори, і та перейшла на шалений галоп.

Баржова коняка не звикла до скачок, і дуже скоро її галоп перейшов на рись, а рись — на повільну інохідь, та Жабс не мав нічого проти, бо хай там як, а він таки просувався вперед, а баржа — ні. Він уже цілком тримав себе в руках, бо нарешті йому вдалося провернути недурну (як він вважав) справу. Гріло сонечко, і Жабс із задоволенням спокійно дріботів на шкапі, тримаючись бокових доріжок та верхових стежин і намагаючись не думати, що відколи він щось їв, минуло чимало часу. Невдовзі злощасний канал залишився далеко позаду.

Вони проїхали кілька миль, Жабс та його шкапа, вершник під сонцем геть розморився, закуняв, і коли коняка, зупинившись, опустила голову, щоб поскубати травички, він мало не беркицьнувся на землю. Жабс стрепенувся, роззирнувся — і побачив, що вони заїхали на розлоге пасовище, на якому, скільки оком займеш, купками росли бескидник та ожина. Неподалік від нього стояла пошарпана циганська кибитка, а біля неї на перекинутому відрі сидів циган і курив, байдужим оком роззираючись довкола. Перед ним палав хмиз, над полум’ям висів залізний казанок, у якому булькало, шкварчало й апетитно парувало. А ще від вогню долинали запахи — теплі, густі, розмаїті, — вони стелились по землі, сплітаючись у тісний, довершений, принадний, незрівнянний аромат, немов сама Природа вирішила набути відчутної форми й постати перед своїми дітьми у цьому прояві божественної благодаті та блаженства. І тільки тепер Жабс усвідомив, що таке справжні голодні муки.

Те, що він відчував від ранку дотепер, не йшло ні в яке порівняння з тими відчуттями, які накинулись на нього зараз! Тепер він знав напевне, що таке голод, і мусив діяти блискавично, інакше міг постраждати хтось або щось. Жабс уважно оглянув цигана, і в голові його майнула невиразна думка: налетіти на нього з кулаками чи спробувати лестощі? Він сидів і думав, раз по раз вдихаючи густі нестерпні пахощі, і позирав на цигана, а циган смалив свою люльку та дивився на Жабса.

Нарешті циган вийняв з рота люльку і байдужим голосом промовив:

— Хочеш продати мені свою коняку?

Жабс чекав чого завгодно, тільки не такого.