Вітер у вербах

— І тобі ще вистачає нахабства питати, — докірливо мовив Ондатр. — Поки ти возився округою на дорогих автомобілях, пихато галопував на чистокровних скакунах і поглинав делікатеси, двоє твоїх вірних друзів чергували надворі в дощ і негоду, всі похмурі дні й холодні ночі, наглядаючи за твоїм будинком, обходячи твої володіння, стежачи за горностаями і ласицями, метикуючи, як би відбити в них твій маєток. Ні, Жабсе, ти не вартий таких щирих і вірних друзів, таки не вартий. Колись, може, зрозумієш справжню ціну їхньої дружби, але пізно буде!

— Знаю, знаю, я — невдячна тварюка, — гірко проридав Жабс. — Дозволь, я піду надвір і знайду їх, просто зараз, у холодну непроглядну ніч, я розділю з ними весь тягар, і спробую довести, що… Зачекай! Я чую брязкання посуду на таці! От нарешті й вечеря, ура! Давай, Ондатрику, давай!..

Ондатр добре пам’ятав, що Жабс довго перебував на тюремному утриманні, тож чи можна було на нього злоститися? Він теж із задоволенням пішов за стіл і гостинно, з притаманною йому галантністю, припросив гостя винагородити себе за всі останні негаразди.

Щойно вони повечеряли і повернулися до крісел, як хтось сильно постукав у двері.

Жабс занервував, але Ондатр кивнув йому по-змовницьки, підійшов до дверей, відчинив — і в нору ввалився містер Борсук.

Одного погляду було досить, щоб зрозуміти, що Борсук кілька ночей не ночував удома і був позбавлений усіх домашніх принад і комфорту. Взуття його було заляпане багном, шерсть розкошлачена і стирчала на всі боки. Втім, Борсук і за кращих обставин не дуже переймався власного зовнішністю, такий уже він був. Він поважно підійшов до Жабса, потис йому лапку і сказав:

— З поверненням додому, Жабсе! Стій, та що ж я кажу? Додому, аякже! Додому повертаються не так. Бідний Жабс!

Сказавши це, він повернувся до Жабса спиною, сів за стіл, підсунув крісло ближче і взяв собі чималий кусень холодного пудингу.

Жабса не на жарт стривожила надмірна серйозність Борсука і таке дивне привітання з поверненням додому, але Ондатр заспокоїв його, прошепотівши:

— Не зважай, роби вигляд, ніби нічого не сталося. І поки що нічого йому не кажи. Натщесерце Борсук завжди не гуморі. Зачекай півгодини, і він буде зовсім іншим.

І вони стали тихенько чекати. Небавом знов застукали у двері, тихіше, ніж першого разу. Жабс пішов відчиняти — і повернувся з Кротом. Вигляд той мав жалюгідний, шубка його була немитою і вся в якомусь сіні, соломі.

— Ура! А от і старий Жабс! — закричав Кріт і весь аж засяяв. — Подумати тільки, ти повернувся! — і він узявся пританцьовувати навколо друга. — Ми не сподівалися побачити тебе так скоро! А, тобі, мабуть, удалося втекти, ти ж у нас кмітливий, винахідливий, вигадливий Жабс!

Ондатр занепокоєно смикнув його за лікоть, але було пізно: Жабс уже роздувався від пихи.

— Кмітливий? Та де там! — сказав він. — Якщо послухати моїх друзів, то розум у мене і не ночував. Я просто вирвався на волю з найстрашнішої в’язниці Англії, ось і все! Ну, ще захопив дорогою поїзд, утік на ньому, ось і все! Ну, ще перевдягнувся, щоб ніхто мене не впізнав, і всю округу тут водив за ніс, але що тут надзвичайного! Нічогісінько! Я просто тупий осел, та й квит! Кроте, я розповім тобі про свої пригоди, а ти вже сам вирішуй, хто я є і ким мене вважати.

— Ну-ну, — мовив Кріт, підсуваючись до стола з вечерею, — я поїм, а ти розказуй. Після сніданку навіть крихти в роті не мав! О-хо-хо! О-хо-хо!

Із цим він сів за стіл і став наминати холодну яловичину та мариновані огірки.

Жабс потоптався на килимку перед каміном, тоді запустив лапу до кишені штанів і витягнув повну жменю срібних монет.

— Поглянь! — скрикнув він, показуючи монети. — Не так уже й погано заробити таку купу грошей за кілька хвилин. І як, ти думаєш, я заробив їх? Торгівлею кіньми! Ось так-от!

— Цікаво, Жабсе, цікаво, — мовив Кріт, страшенно зацікавлений.

— Жабсе, зроби нам ласку, помовч! — попросив його Ондатр. — І не підбурюй його, Кроте, ти ж знаєш, що це за тип. Краще не зволікай і розкажи нам, як там справи та як зробити, щоб Жабс нарешті опинився вдома.

— Справи кепські, як і слід було сподіватися, — понуро мовив Кріт, — а що зробити… Не зійти мені з цього місця, якщо я це знаю! І я, і Борсук ходили, блудили коло маєтку і вдень, і вночі, і всюди одне й те ж. Куди не сунься, всюди патрулі, скрізь на тебе наставлені рушниці, вся вартова звірина напоготові, а коли вони нас помічають, то регочуть як дурні!.. Ось що найприкріше!

— Не з медом, що й казати, — зауважив Ондатр, глибоко замислившись. — Але, по-моєму, у мене починає вимальовуватися план того, що слід робити Жабсові. Ось що я скажу. Йому слід було б…

— Ні, нічого йому не слід! — перебив його Кріт із набитим ротом. — Нічого такого! Ти не розумієш! Як щось і треба робити, то…

— Ага, я вам робитиму! — закричав, нервуючись, Жабс. — Бракувало мені, щоб ще й ви мною командували! Мова йде про мій маєток, і я точно знаю, що треба робити. Я збираюся…

Тут вони заговорили всі троє, в кімнаті зчинився гармидер, який затих лише тоді, коли високий сухий голос вигукнув: