Вітер у вербах

— О, що приємний, то приємний, один такий на всю околицю, — погодився Ондатр. — Простий у спілкуванні, щирий, добрий. Не геній, звичайно, але ж не можуть геть усі бути геніями. Наш Жабчик любить похвалитися та прибрехати, та якщо вже до кінця бути чесним, то й плюсів у нього — хоч відбавляй.

Звірята проминули річковий закрут, і перед ними постав чудовий, шляхетний старовинний будинок з рожевої цегли та доглянуті газони, що збігали до самої річки.

— Оце і є Жабс-хол, — пояснив Ондатр, — а якщо поплисти он тією затокою, ліворуч, де табличка “Приватна власність. Не причалювати”, то потрапиш до його навісу для човнів. Там ми залишимо нашого човна. Праворуч — приплави. А там, куди ти зараз дивишся, — старовинний, дуже давній бенкетний зал. Жабс далеко не бідний звір, а його оселя не має рівних на всю околицю. От тільки в його присутності ми ніколи цього не кажемо.

Човен беззвучно ковзав затокою, і коли він опинився у затінку неосяжного човнового навісу, Кріт опустив весла. Під цим навісом було повно чудових човнів, вони звисали з поперечин, стояли на стапелях, і жоден із них не був на плаву. Місце дихало пусткою та занедбаністю.

Ондатр роззирнувся.

— Зрозуміло, — сказав він. — Веслуванням Жабс уже перехворів. Воно йому набридло, і то назавжди. — Цікаво, чим він зараз подивує? Ходімо до нього, разом про все й дізнаємося.

Кріт з Ондатром зійшли на берег і пішли веселими заквітчаними луками. Вони шукали Жабса — і невдовзі знайшли його у плетеному садовому кріслі. Жабс відпочивав, замріяно усміхаючись, а на ногах у нього була розстелена велика карта.

— Ура! — закричав він, побачивши прибульців, і схопився на ноги. — Оце так гості! — Він радісно поручкався з Ондатром, потім із Кротом, навіть не чекаючи, поки їх познайомлять. — Як це люб’язно з вашого боку! — примовляв він, пританцьовуючи навколо несподіваних гостей. — Я саме збирався послати по тебе човна, Ондатрику, і хай би ти тільки не приплив до мене, зіславшись на якісь справи!.. Мені так не вистачає твого товариства… гм… вашого товариства. Ну добре, а чим же я пригощу вас? Ходімо в дім, перекусимо. Ви навіть не уявляєте, як вчасно припливли!

— Жабсе, а можна, ми просто посидимо? — промовив Ондатр, падаючи в одне з вільних крісел. Кріт сів у сусіднє і відразу ж узявся вихваляти “пречудову оселю” Жабса.

— На всю річку тільки одна така, — на всю губу вихвалявся Жабс. — Та що на річку — на всю округу! — додав він, не втримавшись.

Ондатр легенько штовхнув Крота. Жабс це помітив і густо зашарівся. Якусь мить усі ніяково мовчали, а потім він від душі розреготався.

— Нічого страшного, Ондатрику, — промовив Жабс. — Ти ж знаєш, я не проживу, не прихвалившись. Та зрештою, не такий уже й поганий у мене будинок, правда? І не кажи мені, що це не так. А тепер послухайте, що я вам скажу. Ви прекрасно знаєте, як я ціную ваше товариство. Тож до кого мені звертатися, як не до вас? Я серйозно кажу!..

— Ага, зараз ти знову почнеш говорити про греблю, — заговорив Ондатр, удаючи, що ні про що не здогадується. — Що ж, хоч ти й смітиш грошима наліво й направо, ти багато можеш собі дозволити. Отже, запасися терпінням, прислухайся до моїх порад, і тоді…

— Ой лишенько! Яка гребля! — обірвав Ондатра Жабс, і в голосі його була зневага до недавнього захоплення. — Це все дурня, забавка нікчемна. З греблею ми вже давно не друзі. То просто спосіб убивати час. Знаєте, друзі, мені аж серце кров’ю обливається, що ви, прекрасно розуміючи всю нікчемність отієї справи, марнуєте на неї свої сили. Та з мене годі, я вже знайшов собі гідну справу, і не пошкодую на неї решти свого життя. Нічим я більше не займатимуся, крім цього, і єдине, за чим жалкую, то це за змарнованими, назавжди втраченими роками, які так бездумно розтринькав на дрібнички. Ходімо зі мною, і ти, Ондатрику любий, і ти, мій милий друже, якщо хочеш, звичайно, — це тут поряд, при паркані, — і я покажу вам, що в мене є.

І Жабс повів їх до паркана. Поки вони йшли, з Ондатрової мордочки не сходив вираз крайньої недовіри. Аж ось біля каретного сараю їхнім поглядам відкрився новенький, блискучий канарково-жовтий фургон із зеленими обідками та червоними колесами.

— Ось! — вигукнув Жабс, широко розставляючи ноги і поважно надимаючись. — Ви тільки погляньте на цей фургон. Ось де справжнє життя! Битий шлях, курява під колесами, куди не глянь, усюди луки, пасовища, живоплоти, пагорби! Села, містечка, великі міста! Сьогодні ти зупиняєшся тут, а завтра зриваєшся з місця і подорожуєш далі! Дорога, подорож, азарт, вир емоцій! Перед тобою розстеляється цілий світ, і небокрай щоразу відсувається назад! Ні, ви тільки подумайте: оце — найкращий фургон серед усіх, і не бути мені Жабсом, якщо світ знав щось гарніше. Зайдіть усередину, погляньте, як він облаштований. Якщо вам цікаво, то все я навигадував!

Кріт, палаючи цікавістю, як зачарований, піднявся за Жабсом по сходах і зайшов у фургон. Ондатр же, натомість, тільки форкнув, глибше запхав руки до кишень та й залишився там, де стояв.