Врятувати президента

Екран потемнів. Ференц підвівся, задумавшись. Співпрацювати. Дотримуватись інструкцій. Не висуватися. Уважати на типа. При цьому робити свою справу. Як це просто.

Він повільно піднявся на перший поверх, проминув інші ворота з озброєною охороною, кивнув одному з помічників начальника установи, а потім увійшов до конференц-зали.

Атмосфера була насичена напругою, що висіла в повітрі.

Посол, ставний чоловік років сорока, стояв на чолі столу. Він навіть кивнув у знак привітання, коли побачив Ференца, хоча діапазон руху можна було виміряти в мікронах. Решту місць зайняла група з півтора десятка жінок і чоловіків, які складали штат більшості польських спецслужб з абревіатурами із трьох літер. Людвік усіх знав, ні з ким не дружив. Кожен, в основному, жив окремо.

Навпроти посла сидів чоловік із трохи сивим волоссям на скронях — його Ференц бачив уперше в житті. Міцної статури, пружний, із виразним обличчям, яке, здавалося, повільно розтягувалося в посмішку. Теж службовець, але неординарний. Нестандартний мислитель. Активний і лютий.

Ференц засміявся сам собі з цього незграбного, нашвидку складеного аналізу. Тип міг би бути клерком у другорядному відділі посольства, але ходив у спортзал. І він народився з похмурим виразом обличчя.

- Пане Ференц, де пан Вайман? – гаркнув посол. Людвік намагався його зрозуміти: робота найвищого рангом дипломата в країні, якій загрожувала війна (який також був представником країни, якій, можливо, також загрожувала війна), мабуть, була схожа на танець на канаті, підвішеному над прірвою. Охорона об’єкта на випадок російської атаки, евакуація сімей, знищення документів, накопичення палива, їжі, води та медикаментів… Він знав, що посол намагався не нехтувати підготовкою, брав у багатьох захлдах особисту участь і працював дуже зверх норми. Він виглядав дуже втомленим. І мав право бути у поганому настрої.

Він чоловікові, м’яко кажучи, не заздрив. Однак вони обидва зрозуміли, що він не зобов’язаний давати пояснення.

- У полі, – коротко сказав він.

- Я розумію, що у керівника розвідувального підрозділу є цікавіші справи, ніж забезпечення візиту Президента Республіки Польща. А пані Лєна?

- Я не маю таких відомостей, пане посол, – відповів Ференц, дивлячись йому прямо в очі.

Дипломат скривився з антипатією, але Людовік правильно оцінив ситуацію: дядько був зайнятий набагато важливішими справами, ніж розслідуванням причин відсутності частини співробітників. Візит президента мав розпочатися через дві години.

- Гаразд. Повернемося до теми. – Посол знову глянув на людей, що зібралися. – Візит розпочнеться об одинадцятій годині. Літак обох президентів приземлиться о десятій тридцять. Я вітатиму їх разом із послом Литви. Зустріч в аеропорту буде носити робочий характер. Машини надають українці. Безпекою подорожей займаються колеги з SOP[3]. Колона направиться прямо на Банкову, 11, до будівлі Адміністрації Президента України. Серія зустрічей розрахована максимум на чотири години, але мене попередили, що це лише орієнтовний графік. Залежно від ситуації він може бути довшим або коротшим. Обидва президенти відразу після цього покинуть Київ або повітряним транспортом, або, якщо врахувати, що небезпека повітряного нападу зростає, поїздом чи автотранспортом.

Настала тиша.

Від Києва до Варшави понад вісімсот кілометрів. Ніхто ніколи не чув, щоб президент їздив на такі відстані. Ференц дивувався, як багато знає цей тип.

– Ось і все з мого боку. Хочу представити вам полковника Яна Толяка зі Служби військової контррозвідки. – Посол глянув на раніше мовчазного гостя. – На підставі довіреності Прем’єр-міністра, у зв’язку із сьогоднішнім приїздом Президента, керівництво забезпеченням візиту бере на себе полковник.

Ференц похитав головою. Лише тепер він мав нагоду глибше задуматися над словами Малішевського. Цікаво. За фізичну безпеку візиту відповідає SOP, контррозвідувальну безпеку організовує місцевий резидент SKW, який узгоджує це питання з українською стороною. Ференц глянув на Вятровича, але майор мовчав зі своїм звичним розлюченим виразом обличчя. Цікаво, чи його заздалегідь повідомили про приїзд гостя зі штабу. Ференц щиро в цьому сумнівався. Вчорашній брифінг Вятрович проводив так, наче він за все відповідальний. Однак тему буде вести його начальник, що навряд чи можна вважати ознакою довіри.

– Я думаю, що ви, панове, обговорите між собою подальші кроки, – продовжив посол, явно думаючи про інше. Він виглядав дедалі більше нервовим через тиск, який на нього чинили. Він помахав на прощання присутнім і покинув конференц-зал. Людвікові стало його шкода, але якось не зовсім щиро. Він був занадто поглинений власними проблемами.

Толяк підвівся.

– Президента супроводжуватиме охорона SOP і два відділення спецпідрозділу GROM[4] плюс снайперська група. Наше завдання – убезпечити зовнішній периметр. Ми отримали дозвіл української сторони на заселення кутової квартири в багатоквартирному будинку на вулиці Банковій, 19, - оголосив він глибоким, трохи скрипучим тоном. – Мій командний пункт буде там.