Всі системи: небезпека

Дерева в горщиках закручувалися вгору до фігурного скляного фонтана — справжнього, а не голограми. Зачарований цим видовищем, я зовсім не помітив репортерів, аж доки вони не підступили впритул. Ауґментовані люди з кількома камерами-дронами. Один спробував спинити Пін Лі, та я не впорався з інстинктом і відсунув його плечем.

Репортер, схоже, злякався, але я діяв м’яко, тож він не впав.

— Ми поки не відповідаємо на запитання, — кинула Пін Лі, штовхнула Ратті в підйомник готелю й потягла мене за собою.

Ми зі свистом помчали вгору, до фоє великого люкса. Я вийшов за Пін Лі, а Ратті позаду нас говорив з кимось по комунікатору. Номер був розкішний, як у серіалах: килими, меблі, велике вікно з краєвидом на сад, скульптури в холі. Тільки кімнати менші. Гадаю, в серіалах їх роблять більшими, щоб камери-дрони мали кращий кут огляду.

Тут зібралися всі мої клієнти (колишні клієнти? нові власники?), але в звичайному одязі вони мали інакший вигляд.

Докторка Менса, дивлячись на мене, підступила ближче.

— З тобою все гаразд?

— Так. — Моя польова камера чітко зафіксувала, що її поранили, але всі ушкодження зцілено. Такий самий діловий костюм, що і в Пін Лі, змінював образ Менси. — Не розумію, що відбувається.

Це стресувало. Я знайшов розважальний канал, доступ до якого отримав через бота в зоні обробки, і ледь стримався, щоб не поринути туди.

— Я викупила твій контракт. Ти повертаєшся на «Збереження» з нами. Тепер ти вільний агент.

— Мене зняли з обліку. — Так мені сказали, і, можливо, це була правда. У мене виникло бажання безконтрольно здригнутися, не знаю чому. — Можна мені носити броню?

Вона давала людям зрозуміти, що я вартмех. Але я вже більше не варт-, просто мех.

Люди мовчали. Менса рівним, спокійним голосом сказала:

— Можемо влаштувати, якщо для тебе це важливо.

Я не знав, чи важливо.

— У мене немає боксу.

— Він тобі не потрібен, — заходилася переконувати мене Менса. — Люди в тебе не стрілятимуть. Якщо поранишся чи якісь частини зазнають ушкоджень, тебе полікують у медичному центрі.

— Якщо люди в мене не стрілятимуть, то чим я займатимуся?

Можливо, я став би її охоронцем?

— Навчишся робити що захочеш, — усміхнулася Менса. — Поговоримо, коли прилетимо додому.

У кімнату зайшла Арада й поплескала мене по плечу.

— Ми такі раді, що ти з нами, — сказала вона і звернулася до Менси: — Представники «Дельта-Випаду» вже тут.

Менса кивнула:

— Треба з ними поговорити. Облаштовуйся. Якщо щось буде потрібно, скажи нам, — промовила вона до мене.

Я сів у дальньому кутку і спостерігав, як різні люди приходили в номер та виходили з нього, щоб обговорити нещодавні події. Переважно юристи. З компанії, з «Дельта-Випаду», з принаймні трьох інших корпоративних політичних організацій та однієї незалежної, навіть люди з материнської компанії «Сірого Кризу». Вони запитували, сперечалися, проглядали записи з камер, показували Менсі та Пін Лі свої записи. А ще дивилися на мене. Ґуратин теж стежив за мною, але нічого не говорив. Цікаво, він не намагався відмовити Менсу купувати мене?

Я трохи подивився розважальний потік, щоб заспокоїтись, і витяг з інформаційного центру станції все що міг про альянс «Збереження». Ніхто в мене не стрілятиме, бо там не стріляють у людей. Менсі там охоронець не потрібен — нікому не потрібен. З усього виходило, що це чудове місце для життя, якщо ти звичайна чи ауґментована людина.

Прийшов Ратті дізнатися, чи все в мене добре, і я попросив його розповісти про «Збереження» та життя Менси в ньому. Він сказав, що коли Менса не виконує адміністративну роботу, то живе на фермі за межами столиці з двома своїми шлюбними партнерами, сестрою та її трьома партнерами. Ще там зграя інших родичів та дітей, порахувати яких Ратті не міг. Потім його покликали відповідати на питання юриста, а в мене з’явився час подумати.

Я гадки не мав, чим займатися на фермі. Прибирати? Ще нудніше, ніж охороняти. Можливо, в мене вийде. Саме такого я мав би хотіти. Усі навкруги говорять, що мав би хотіти.

Мав би хотіти.

Довелось би вдавати ауґментовану людину, а це морока. Довелось би змінитись і змушувати себе займатися тим, чого я не хочу. Наприклад, розмовляти з людьми, ніби я один з них. А ще відмовитися від броні.

Але, можливо, вона мені більше й не потрібна.

Зрештою все вляглось і принесли вечерю. Прийшла Менса і ще трохи поговорила зі мною про «Збереження» та мої перспективи. Сказала, що я можу лишитися в неї, доки не вирішу, чого хочу. Багато про що мені вже встиг розповісти Ратті.

— Ви станете моєю опікункою, — підсумував я.

— Так, — вона зраділа, що я зрозумів. — Там дуже багато можливостей для навчання. Можеш робити що захочеш.

«Опікунка» — слово приємніше, ніж «власниця».

Я дочекався середини зміни, коли всі вже або спали, або з головою поринули у свої потоки, аналізуючи оцінювальні матеріали. Встав з дивана, пройшов коридором та вислизнув за двері.