Всі системи: небезпека

Цей одяг розроблено на основі стандартної дослідницької уніформи, яку зручно носити всередині бази: сірі трикотажні штани, реглан, куртка, схожа на спортивну (таку ще на тренуваннях носять звичайні й ауґментовані люди), плюс м’які черевики. Вдягнувшись, я прикрив рукавами гарматні порти на передпліччях і зайшов до приміщення.

Проминувши двоє захищених внутрішніх дверей на шляху до командного пункту, я виявив, що в головному хабі люди зібралися навколо консолі, розглядаючи екран, який зависав у цьому просторі. Прийшли всі, крім Бгарадвадж, яка досі лежала в лазареті, і Волеску, що лишився її доглядати. На деяких консолях стояли кухлі й валялися порожні упаковки з-під їжі. Цього я не прибиратиму, доки не отримаю прямого наказу.

Менса занурилася в роботу, тому я просто стояв і чекав.

Ратті зиркнув на мене раз, а тоді — вдруге, злякано. Я гадки не мав, як реагувати. Саме тому я більше люблю носити броню навіть усередині бази, де та не потрібна й іноді трохи заважає. Клієнтам-людям більше подобається бачити мене як робота, а це легше, коли на мені броня. Я розфокусував погляд і вдав, наче виконую якусь діагностику.

Ратті нервово запитав:

— Хто це?

Люди повернулися до мене. Всі, крім Менси, яка сиділа перед консоллю, притиснувши чоло до інтерфейсу. Стало зрозуміло: хоч вони й бачили моє обличчя на відео з камери Волеску, не впізнали мене без шолома. Довелося подивитися на них і сказати:

— Я ваш вартмех.

Вони всі були вражені та збентежені. Майже так само збентежені, як і я. Я пошкодував, що не затримався вдягти запасну броню.

Частково причина в тому, що вони не хотіли мене тут бачити. Не просто в їхньому хабі, а взагалі на планеті. Страхова компанія вимагає моєї присутності не тільки щоб виставити клієнтам вищу ціну, а й щоб я постійно записував усі розмови людей. Хоча зізнаюся: я відстежував лише те, що потрібне для ледачої версії моєї роботи. Проте компанія отримає доступ до всіх записів і виловить з них дані, які можна продати. Ні, людям про це не кажуть. Так, усі про це знають. Ні, вдіяти нічого не можна.

Коли суб’єктивно минуло пів години, а об’єктивно — 3,4 секунди, докторка Менса повернулася, побачила мене та опустила інтерфейс. Вона сказала:

— Ми перечитували звіт про ризики цього регіону, намагаючись з’ясувати, чому та почвара не фігурувала в списку небезпечної фауни. Пін Лі вважає, що дані змінено. Чи міг би ти перевірити цей звіт для нас?

— Так, докторко Менса.

Якби я робив це у своєму боксі, ми всі уникли б збентеження. Та все ж я підхопив потік хаб-системи, яку вона переглядала, і взявся перевіряти звіт.

По суті, це був довгий перелік необхідної інформації та попереджень щодо планети, зокрема й території, де розташовувалася наша база: погода, ґрунт, флора, фауна, якість повітря, родовища корисних копалин, а також потенційні небезпеки; плюс посилання на додаткові звіти, що містять детальнішу інформацію. Доктор Ґуратин, наймовчазніший з усіх, був ауґментованою людиною з власним імплантованим інтерфейсом. Я відчував, як він копирсається в даних; інші ж, які користувалися сенсорними інтерфейсами, скидалися на далеких примар. Однак я мав більшу обчислювальну потужність, ніж він.

Я подумав, що в них почалася параноя; насправді, навіть з інтерфейсом вам потрібно читати слова, бажано всі. А не ауґментовані люди часом цього не роблять. Та й ауґментовані також.

Але перевіривши розділ загальних попереджень, я виявив трохи дивне форматування. Швидке порівняння з іншими частинами звіту показало, що дещо й справді видалено, а саме — посилання на додатковий звіт.

— Ви маєте рацію, — відволікся й зауважив я, копирсаючись у сховищі даних в пошуках відсутнього фрагмента. Але так його і не знайшов. Ішлося не просто про хибне посилання: хтось насправді видалив додатковий звіт. У такому пакеті планетарних даних подібне втручання мало б бути неможливим, але, гадаю, насправді не таке вже воно й неможливе. — Частину даних із попереджень і розділу про фауну видалено.

Клієнти відреагували бурхливо. Пін Лі та Оверс гучно обурились, а Ратті театрально здійняв руки до неба. Як я вже казав, усі вони дружили одне з одним, тому стримувалися куди менше, ніж люди, з якими мене пов’язували попередні контрактні зобов’язання. Саме тому я, визнаю, насправді тішився цим контрактом, доки щось не спробувало з’їсти мене й Бгарадвадж.