Читаем З часів неволі. Сосновка-7 полностью

Мабуть, суд мав на увазі дві окремі речі: опорочування радянської влади і висловлювання за організацію приватновласницького сектору в промисловості? Як я опорочував радянську владу? Що я про неї говорив таке, що могло підірвати чи ослабити її? Чому суд не виконав вимогу ст. 334 КПК УРСР, яка зобов’язує суд обов’язково зазначати спосіб скоєння протиправної дії? Він не зробив цього, щоб не розкрити своєї фабрикації цього звинувачення. Загалом, суд весь вирок побудував хитроумним способом: він заявляє, що “зводив наклеп”, “опорочував”, але зовсім не показує, що ж це за “наклеп” та опорочування, в чому воно полягає, як воно робилося? Такі голослівні твердження повноважного органу є грубим порушенням соціялістичної законності і радянського правопорядку, бо будучи абстрактними, позбавляють можливості відстоювати свої законні права. Твердження вироку про те, що я висловлювався за організацію приватновласницького сектору в промисловості є вигаданим і не має в собі ознак злочину, передбаченого ст. 62 КК УРСР, бо стосується економіки, а не такої політичної інституції, як радянська влада.

Далі мені інкримінується таке:

“В липні 1963 р. Куриляк серед робітників цукрозаводу зводив наклеп на рух за комуністичну працю в СРСР”. Тут знову нахабна брехня і безсовісне перекручування фактів, показів свідків, моїх показів. Суд либонь розумів, що громадський рух за комуністичну працю не є об’єктом злочину антирадянської пропаганди чи агітації, бо бригади комуністичної праці — це не радянська влада, але все ж вніс до вироку цю нахабну брехню, аби посилити нібито антирадянський зміст моєї політичної характеристики. У вироці записано:

“У вересні-жовтні 1963 р. Куриляк, у зв’язку із зверненням радянського уряду про економне розходування хлібних виробів, зводив наклеп на політику радянського уряду, допускав наклепницькі висловлювання на адресу глави радянського уряду”.

Побачивши у кіножурналі розвантажування в гаванському порту радянського пароплава з пшеницею у той час, коли у Дубні не було вже в продажі білого хліба, я дійсно висловив незадоволення. Але ж це висловлювання не є антирадянською агітацією чи пропагандою. Невже відсутність білого хліба на Україні, де за словами Хрущова, завжди їли білий хліб, судді вважали нормальним явищем? Суд назвав мій вислів наклепом. Очевидно, наклеп це твердження завідомо неправдивого факту. Що ж саме суд вважав в моїх словах неправдою: чи мої слова про відсутність білого хліба в Дубні, чи те, що у гаванському порту розвантажували радянську пшеницю? Суд грубо спотворив дійсний стан речей ще й тим, що заявив, ніби я висловлювався “в зв’язку зі зверненням уряду про економне розходування хліба”. Насправді я висловлювався ще до опублікування звернення уряду. Таким чином ніякого зв’язку між моїми словами і заявою уряду не існувало, тому розцінювати їх як незадоволення заявою уряду немає жодних підстав.

Далі у вироці говориться:

“У вересні 1963 р. серед учнів школи робітничої молоді Куриляк допускав наклепницькі висловлювання на життя робітників і колгоспників в Радянському Союзі”.

Життя робітників і колгоспників, як видно з диспозиції ст. 62 КК УРСР, не є об’єктом антирадянської агітації чи пропаганди, тому інкримінується мені незаконно.

І останнє звинувачення — це кілька моїх приватних листів інтимного характеру до дівчини та сестри, що були вилучені до порушення кримінальної справи без санкції прокурора, тобто з порушенням конституційного права на таємницю листування. У цих листах я зачепив кілька негативних фактів радянської дійсности і поділився цими моїми спостереженнями з близькими мені особами, що добре знали весь мій життєпис, всю мою нещасливу долю. Поділяючись цими спостереженнями, своїм настроєм, я робив це з природної потреби людського зв’язку, а не з якихось політичних міркувань. У цих листах лиш має місце оцінка ряду фактів радянської дійсності, котрі, на мою думку, суперечили марксистсько-ленінській ідеї радянської влади.

Зачіпаючи деякі факти суспільного життя в інтимних листах, я не мав наміру підриву чи послаблення радянської влади. Антирадянський зміст цих листів не був доведений і на суді. Тому названі висловлювання не містять в собі ознак злочину, передбаченого ст. 62 КК УРСР, тобто антирадянської агітації чи пропаганди. Із усього списку звинувачень ні одне не має в собі ознак злочину, передбаченого ст. 62 КК УРСР, тому вирок є незаконним і він повинен бути скасованим.

… … … … … … … …

На підставі вищенаведеного прошу внести протест на вирок Рівненського облсуду УРСР від 6-го лютого 1964 р. до відповідної наглядової інстанції для скасування незаконного вироку і закриття справи за відсутністю в моїх діях складу злочину.

29.05.64 Підпис.

————————————————

Цю скаргу написав мені мій однотабірник, юрист Левко Лук’яненко.

1.07.64 р. копію цієї скарги я відправив Генпрокурору СРСР.

10.10.64 р. — — « — — « — — « — — Верховному Суду УРСР

Якщо на ці скарги інколи і приходила відповідь, то вона завжди була однозначною:

“Осужден правильно”.

Фатум

(Втеча Олійника і Семенюка)

Перейти на страницу:

Похожие книги

Третий звонок
Третий звонок

В этой книге Михаил Козаков рассказывает о крутом повороте судьбы – своем переезде в Тель-Авив, о работе и жизни там, о возвращении в Россию…Израиль подарил незабываемый творческий опыт – играть на сцене и ставить спектакли на иврите. Там же актер преподавал в театральной студии Нисона Натива, создал «Русскую антрепризу Михаила Козакова» и, конечно, вел дневники.«Работа – это лекарство от всех бед. Я отдыхать не очень умею, не знаю, как это делается, но я сам выбрал себе такой путь». Когда он вернулся на родину, сбылись мечты сыграть шекспировских Шейлока и Лира, снять новые телефильмы, поставить театральные и музыкально-поэтические спектакли.Книга «Третий звонок» не подведение итогов: «После третьего звонка для меня начинается момент истины: я выхожу на сцену…»В 2011 году Михаила Козакова не стало. Но его размышления и воспоминания всегда будут жить на страницах автобиографической книги.

Карина Саркисьянц , Михаил Михайлович Козаков

Биографии и Мемуары / Театр / Психология / Образование и наука / Документальное