З часів неволі. Сосновка-7

— Добре. Я не сноб і не зарозумілий аристократ, щоб спілкувався тільки з мені подібними, а на інших дер носа згори, проте часто буває шкода часу повторювати черговому з них по суті справи те, що за дві години перед цим розповідав іншому. При цьому кожен з такої зустрічі намагається робити конспірацію: щоб поблизу нікого не було, а найкраще — залізти в якийсь глухий кут між купами дощок чи дров.

— Ну так, ти б хотів зібрати відразу сто осіб і їм гамузом розповісти щось за дві години замість того, щоб потратити на них двісті годин.

— Власне кажучи, так. У цьому моя найбільша мрія. У всякій справі, так і в політичній діяльности, слід прагнути до підвищення продуктивности праці. Говорити дві години одній особі — це одна справа, а говорити те ж саме дві години ста особам — це підняти продуктивність лекторської праці в сто разів!

— Не будь такий страшенно раціональний, бо перетворишся на сухар. Хіба рідко людині хочеться побалакати про абищо, аби відвести душу, думками вирватися за межі табірної дійсности й помріяти?

— Я також часом відчуваю таку потребу пофантазувати й помріяти. Проте, знаєш, я обриваю мрії і повертаюсь до реальности. Річ у тім, що життя коротке і треба поспішати заповнювати відведений час істотним змістом, а не мріями.

— Ти можеш так казати, бо ти вчений чоловік, а що робити нашим простим хлопцям, повстанцям?

Я не встиг відповісти, бо ми підійшли до Грицяка і Кравчук познайомив мене з ним.

Грицяк був трохи вищий за мене і приблизно того ж віку. Волосся, мабуть, давно покинуло його голову і вона блищала рівним ледь жовтуватим пергаментом. З-під брів світилися дві іскри карих очей. Не було в них ні покірности, ні лагідности, ні доброти. Його погляд випромінював відкриту сміливість, прямоту й волю.

— Левку, — обізвався Кравчук, — ти знаєш, що пан Євген займається йогою?

— Я чув про це від когось з наших краян і тепер, коли ти познайомив мене з паном Євгеном, сподіваюсь почути про йогу від нього.

— Я до ваших послуг, пане Левку, — каже Грицяк.

— Розкажіть мені бодай трохи про йогу — попросив я Грицяка — і як до неї ставиться влада.

— Думаю, що про йогу в СРСР знало вузесеньке коло індологів. Напевно, на початку 50-х років уперше надрукували історію індійської філософії. Ще через кілька років надрукували ґрунтовну працю про йогу і великого йоги Рамачараки, і ось нещодавно в журналі “Філософські науки” з’явилося кілька публікацій йоги Вивикенанди.

— А чого ви назвали Рамачараку великим?

— Йога існує понад дві тисячі років. Учення й практика йоги в Індії була окутана покривалом таємничости. У ній існує кілька стадій досконалости, або інакше кажучи, кілька рівнів оволодіння йогою. Йога вважає, що не кожному дано пізнати йогу повністю. Один оволодіває першою стадією і далі заглибитися неспроможний і залишається назавжди на цій першій стадії. Другий оволодіває першою і другою стадіями і далі неспроможний і так далі. Йоги в найвищій стадії уміють зупиняти дихання на два тижні, можна сказати, помирають на два тижні і потім самі повертаються до нормального дихання і життя. У цій стадії йоги не підвладні жодним хворобам. Вони володіють своїм тілом до такої міри, що по суті можуть покидати своє тіло і лише духом, тобто енергетикою, переміщатися в інше місце, на інший континент і там з’являтися у матеріалізованій формі.

— Це здорово! Хоч, далебі, в це важко повірити.

Таке перевтілення, уміння бачити на відстані і штовхнуло йогів до втаємничування свого вчення і своїх можливостей. До XX сторіччя в Європі про йогу нічого не знали. Перші кроки до знайомства з йогою зробили англійці в часи окупації Індії. Це була обмежена, проте все-таки доволі велика інформація. Рамачарака осягнув йогу до кінця. І він перший свідомо почав розсекречувати йогу. Це він зробив у вигляді товстої книжки. Надрукували англійською мовою, а з неї почали друкувати й іншими мовами. В зоні маємо російськомовне видання. Я її уважно прочитав і бачу, що багато залишилося за межами книжки, тобто Рамачарака також розкриває не всі тонкощі йоги.