З часів неволі. Сосновка-7

— Здравствуйте, Лук’яненко! — привітався бадьорим гучним голосом Соснін.

— Що у вас тут нового?

— Нічого нового. Совітська влада на місці, концтабір теж на місці, щі такі ж кислі, як і десять років тому.

— Тебе, Соснін, жінка кормила чи тобі не вистачає за малими гризунами? — цікавиться Капустін.

— А гризуни не лізуть поперед мене в тарілку, — сміється Соснін. — Якось Іван (це мій старший син) у мене з-під носа забрав шматок сиру. Я його ложкою по голові — лусь, та й кажу: “Ти куди лізеш, трясця твоїй матері, раніше від батька?! Я тебе розтаку твою мать научу!”

— Ти, — каже, — батьку, — не кричи, бо через пару років я сам попробую, чи твій череп міцний. А менші діти Петро й Марія до матері: “Мама, ти — стара сука, чого мовчиш?”

А я до них:

— А ну замовкніть, брудні мишенята! — Та ложкою по голові одного, потім другого.

— Ти, — обізвалася стара блядь до мене, — чого чіпляєшся до дітей? Смердючий хрич… твою мать, їж уже, бо на роботу запізнишся!

— Ти б оце, курва, тільки й випихала мене на роботу, а сама треш лавку сракою та й годі!

— Ти, блядун, наробився там! Це я тут кручуся зранку до вечора, а ти там, я знаю, байдикуєш та теплі стіни котлів обтираєш. І як вони такого трутня держать там?! Іди вже, а то піду і начальнику колонії скажу — він тобі всипле бубни!

— Кожне речення ваше, — зауважую, — ваших дітей і вашої жінки приправлене матом. Це ви тут просто мені так барвисто переказуєте мову за вашим столом, чи всі вони справді так розмовляють?

— У нас мат, — пояснює Соснін, — це натуральна народна мова. І це не оздоблювання, а невід’ємна її частина. Того мат уживають діти, жінка, сусіди і загалом усі і в усіх обставинах: за столом, на вулиці, де прийдеться. Я чув, що в українців мату немає. Ви багато втрачаєте. Ось дивіться, коли хтось іде і мені треба його зупинити, то я до нього звертаюся: “Стій, й… б твою мать!” Він обов’язково зупиниться, бо до першого слова додано ще троє слів, які разом мають велику силу. Без них слово “стій” немає великої наказової сили, а з ними має. А як же ви, українці, можете зупинити людину, якщо у вас немає слів для підсилення вашого прохання чи наказу?

— А у нас вистачає сили у самому тому змістовому слові. Та зрештою, у нас також є лайливі слова, тільки не такі брудні і непристойні, як у вас.

— Що ви тут балакаєте? — звертається, підходячи до нас, Володимир Юрків.

— Він, — показує Соснін на мене, — питає, навіщо ми, росіяни, пересипаємо свою мову матом. Він не розуміє, що ми не пересипаємо мову матом, а що сама мова в нас така. Сказати “пересипаємо мову” означає, що є мова і є ще щось інше, чим ми її пересипаємо. Це неправильно. Нічим ми мову не пересипаємо. У нас просто мова така.

— А що Лук’яненко на це каже? — цікавиться Юрків.

— Він не руський і просто нас не розуміє, — відказує Соснін.

— Серед москалів, кажу, я живу з шістнадцяти років і вашу так звану народну мову знаю добре, проте вона завжди здавалася і тепер здається страшно брудною й неприступною.

— Така вона є в натуральному вигляді, — пояснює Соснін.

— Який народ така й мова, — піддакує Юрків.

— От власне: некультурний, неотесаний, нецивілізований і злодійкуватий народ неспроможний помітити грубість, бруд і хамство у своїй мові, бо він сам її витворив і вона — це словесний вираз духовної суті її творця.

— А ваша мова, українці, здається мені якоюсь блідою й невиразною, — каже Соснін.

— У вас ніколи не почуєш гострого ядрьоного слова. Та он погляньте: коли ви хочете полаятися, то вживаєте наших слів. Хіба це свідчить про багатство вашої мови?

— Це свідчить, що в таборах ми до деякої міри відійшли від духу національної мови і прийняли ту, що зрозуміла і литовцям і латвійцям, і естонцям і татарам, і нам, і вам, і за інерцією починаємо вже й між собою в лайці вживати ваші лайливі слова. Це тимчасовий бруд, і ми його відмиваємо.

— Що ви, Левку, робите? — звернувся Юрків до мене. — Може, ходімо прогуляємося?

— Ходімо. Трохи є вільного часу.

Вогник у душі Володимира Юрківа

Вийшли з котельні й пішли на стежку за сушаркою.

Я звернувся до Юрківа:

— Пане Влодку, ми вже не один раз обмірковували позитивні риси й недоліки вашої національно-визвольної боротьби. Хотів би почути ваші думки чи навіть фантазії про різні способи боротьби: не тільки ті, що вже були, але й ті, яких ще не було, але які, напевне, будуть можливі в майбутньому.